З рук у нього вислизнула газета. Джіммі схилився, щоб підняти її. Обличчя, що сплило з брунатних плям малюнку, пройняло його корчем болю, так немов би він доторкнувся до оголеного зубного нерва. Ні, це не вона, вона зовсім не така, але… Талановита молода акторка, що мала великий успіх у Zinnia…
— Дякую, не турбуйтеся, я знайшов її тут, — мовив Гарленд. Джіммі впустив газету. Вона впала малюнком на землю.
— Паскудні у них фотографії. Правда?
— А воно якось приємно минає час, коли розглядати їх. Мені цікаво знати, що діється в Нью-Йорку… Злидень теж може дивитися на короля…
— Ні, я просто хотів сказати, що вони погано фотографують.
VII. Фунікулер
Олив'яний присмерок тисне на худі плечі старого чоловіка, що простує до Бродвею. На розі, біля кіоску, щось тріскотить йому перед очима. Зламана лялька в ряді розмальованих, мовних ляльок. Він чалапає далі, схиливши голову, в кипіння й гук, у горно намистом унизаної заграви.
— Я пам’ятаю, як тут були самі луки, — буркає він до маленького хлопчика.
АСОЦІЯЦІЯ ЛУЇС ЕКСПРЕССО — червоні літери танцюють джіґу перед Стеновими очима.
Танці. Увіходять юнаки й дівчата. Парами йдуть, кенґуру, слонів ведуть. Грім і дзвін оркестри вихоплюються з обертових дверей передпокою. На вулиці йде дощ. Ще одну річку, ще одну річку переплисти. Вирівнявши вилоги коміра й склавши вуста в тверезу посмішку, Стен платить два доляри й увіходить до величезної лункої залі, прибраної червоними, білими й синіми шматками тканин. Зненацька перед очима йому все так закрутилося, що він на якусь мить сперся на стінку. Ще одну річку. Підлога, що на ній повнісінько танцюристів, гойдається, немов палуба. У барі певніше. — Ґес Мак-Нійл тут, — говорить кожний. — Старий, хороший Ґес! — Величезні руки ляпають по широчезних спинах, на червоних обличчях горлають чорні роти. Склянки зносяться вгору й дзвенять, блищучи; дзвенять танцюючи. До бару увіходить, шкандибаючи й спираючися на палицю, червоновидий чоловік з глибоко посадженими очима й кучерявим волоссям. — Оце так чоловік, оцей Ґес.
— Еге, справжній тобі хазяїн.
— А це добре, що друзяка Мак-Нійл завітав нарешті.
— Як ся маєте, містере Мак-Нійл?
У барі западає тиша. Ґес Мак-Нійл махає палицею. — Молодці, хлопці, гуляйте собі… Берку, старий друже, налийте-но всьому товариству від мене.
— І отець Мелвені теж з ним. Він хороший, отець Мелвені… Справжній тобі король.
Широкі, шанобливо зігнуті спини проводять гурток, що мовчки простує поміж танцюристів. Срібний місяць світив, павіян там сидів і розчісував довге волосся. — Чи не дозволите запросити вас до танцю? — дівчина повернулася до нього білою спиною і пішла геть.
Стен побачив, що він стоїть перед свічадом і співає сам собі в обличчя. Одна брова йому мало не торкається волосся на голові, друга сливе лежить на віях. — Ні, я не паливода, а жонатий чоловік… Бийте кожного, хто скаже, що я не жонатий чоловік і не громадянин міста Нью-Йорк, графства Нью-Йорк, штату Нью-Йорк… Стен зліз на стілець і, б’ючи кулаком одної руки об долоню другої, починає промову. — Друзі ри-и-и-имляни, земляки, позичте мені п’ять долярів… Ми прийшли б-и-и-и-ити цезаря, а не ви-и-и-хваляти його… Згідно з конституцією міста Нью-Йорк, графства Нью-Йорк, штату Нью-Йорк, належно ствердженою і підписаною від генерального прокурора, згідно з актом року 1888-го, липня 13-го… до сто бісів римського папу!
— А ну, досить там варнякати!
— Хлопці, викиньте цього… він не наш… Хто знає, як він потрапив сюди… а п’яний, як ніч.
Стен, заплющивши очі, стрибає в самісіньку гущу кулаків. Хтось вцілив йому в око, хтось у щелепу, і він, немов куля, вилетів на мовчазну вулицю, у прохолодну мряку. Ха-ха-ха!
Коли отямився, в обличчя йому дув холодний вітер, а він сидів на пороні. Зуби йому цокотіли, він увесь трусився. У мене біла гарячка… Хто я? Де я? У місті Нью-Йорк, штату Нью-Йорк… Стенвуд Емері, років двадцять два, професія — студент… Перляйн Андерсон, років двадцять один, професія — акторка. До сто чортів її! У мене зоставалося сорок дев’ять долярів і вісім сентів, але де у дідька я був? І ніхто не бив мене. І зовсім немає у мене білої гарячки. Почуваю себе розкішно, тільки трохи знесилений. Все, що мені потрібно тепер, — це випити. Хіба ні? Тю, я гадав, що тут хтось є. Краще, мабуть, не патякати.