— Лежачи в шпиталі, я чимало надумав.
— Слухайте, давайте вийдемо на Великій Центральній і підемо пішки. Я не в силі стояти тут… Не звик…
— Гаразд. А я протелефоную Ельзі, що спізнюся на обід. А тепер ми не часто бачимося з вами, Джордже… Ніби в колишні часи.
Клубок чоловіків і жінок, рук, ніг, капелюхів зсунутих на спітнілі потилиці, виштовхнув їх на плятформу. Вони пішли вулицею Лексінґтон, спокійною у винній заграві заходу.
— Скажіть, Філю, як це сталося, що ви потрапили під колеса?
— Слово чести, Джордже, я не знаю… Пригадую тільки, що, немов журавель, витягав шию, щоб подивитися на разюче вродливу дівчину в таксі… а потім уже пригадую, що пив воду з кригою у шпиталі.
— Соромно, Філю, у вашому віці.
— Ніби я сам цього не знаю? Тільки не один я ласий дивитися на жінок.
— Як чудно, що в житті може статися таке… А що ви чули про мене?
— Не нервуйтеся, Джордже, нічого страшного. Я бачив її в Zinnia… Вона перевершила оту їхню визнану зорю…
— Слухайте, Філю, якщо почуєте які плітки про мене й міс Оґлторп, — заради всього святого, спростовуйте їх. Це ж паскудство, що тільки нап’єшся чаю з знайомою жінкою, як кожен роззявляє брудного рога й славить тебе на ціле місто. Мені зовсім не до мислі ці брехні, хоч я й не дуже то звертаю на них увагу.
— Гей, Джордже, придержте трохи ваші коні!
— У мене, саме тепер, досить хистке становище в місті, а це багато важить… і потім, коли ми з Сесілі досягли певної згоди, мені зовсім не хочеться порушувати її.
Який час вони йшли мовчки.
Сендборн ішов, держачи капелюха в руці. Волосся йому на голові сливе посивіло, але брови були ще темні й густі. Через кожні кілька кроків, він виступав інакше, немов би йому було боляче йти. Він одкашлявся. — Джордже, ось ви питали мене, чи не надумав я яких проєктів, лежачи в шпиталі… Пригадуєте, багато літ тому, старий Спекер говорив про скляну й суперемалеву черепицю? У лікарні я опрацював його формулу… У одного мого приятеля є на заводі піч у дві тисячі градусів — він опалює в ній глиняний посуд. Отож, гадаю, це можна поставити на комерційний ґрунт… Це справжня революція в промисловості, чоловіче! Сполучена з цементом, така черепиця надзвичайно збільшила б податливість того матеріялу, що є в розпорядженні архітекта. Ми можемо робити черепицю, якого хочемо кольору, розміру й малюнку… Ви тільки уявіть наше місто, де всі будинки, замість брудно-сірого, будуть прикрашені яскравими кольорами. Уявіть тільки червоні антаблементи на небосягах! Кольорова черепиця зробить революцію в житті цілого міста… Замість того, щоб без краю наслідувати ґотичний і романський стилі, ми могли б утворити нові малюнки, нові кольори, нові форми. Якби наше місто було трошки барвистіше, відмінилось би тяжке, нудне громадське життя. Стало б більше любови й менше шлюбних розлук…
Болдвін вибухнув сміхом.
— Говоріть, Філю… Ну, та ми колись вернемося ще до цієї теми. Треба, щоб ви завітали до нас пообідати, коли Сесілі буде вдома, та розповіли нам докладно все… А чому вам не допоможе Паркгерст?
— Бо я не хочу. Він учепиться за мою пропозицію, а коли узнає формулу, зоставить мене на мілкому. Такій людині я не звірився б і з п’ятисентовиком.
— А чому він не запросить вас компаньйоном, Філю?
— Він коверзує мною, як хоче… Знає, що я справляю всю роботу в осоружній його конторі. Знає так само, що я надто вибагливий і не вмію жити в злагоді з людьми. О, він зух!
— І все ж таки, на мою думку, вам слід якось поладнати з ним.
— Він крутить мною, як хоче й чудово це розуміє. Отож мені й надалі доведеться працювати самому, а він тільки гребтиме гроші… Проте, я гадаю, що тут є логіка. Якби у мене було більше грошей, однаково я розтринькав би їх. Я надто безпорадна людина.
— Алеж, чоловіче, ви не набагато старіші від мене… У вас вся кар’єра ще попереду.
— Еге, дев’ять годин на добу біля рисовного столу… Я хотів би, щоб до цієї справи пристали ви.
Болдвін спинився на ріжку й поляпав рукою по портфелю, що ніс з собою. — Знаєте, Філю, я залюбки став би вам у пригоді всім, чим зможу… Але саме тепер матеріяльні мої обставини страшенно складні. Я взяв участь у деяких досить рискованих справах і не знаю, як викручуся з них… Отож тому й уникаю скандалів, шлюбної розлуки й усякого такого. Ви, певно, і не уявляєте, яке все це складне… Я принаймні з рік не хочу братися ні до чого нового. Через війну в Европі наші справи стали страшенно непевні. Може трапитися всяка несподіванка…
— Гаразд. Бувайте здорові, Джордже.
Сендборн прикро повернувсь і пішов назад улицею. Він стомився, і ноги йому дуже боліли. Вже, сливе, смеркло. Поки він простував до станції, брудні цегляні й камінні будинки тяглися одноманітно й безбарвно, як дні його життя.