Залізні лещата доти стикають їй скроні під шкірою, що, здається, голова їй ось-ось лусне, немов яйце. Вона починає великими кроками ходити туди й сюди по кімнаті. Духота голками шпигає її; кольорові плями малюнків, килими, стільці обгортають неначе теплою ковдрою. Чорний двір за вікном посмугований синіми, фіялковими й топазовими барвами дощового присмерку. Вона відчиняв вікно. Найсуворіший час — присмерк, — говорив Стен. Телефон простяг тремтливі бісерні мацки дзвінка. Вона з гуркотом зачинила вікно. Хай їм лихо, не можуть дати спокою людині.
— О, Гаррі, я не знала, що ви вже вернулися назад… Не знаю, чи зможу… Еге, певно зможу. Приходьте по виставі… Ну, чи ж не дивно це! Мусите розповісти мені. — Не встигла покласти приймач, як знову задзеленькотів дзвоник. — Галло… Ні, не можу… О, так, напевно… Коли ви вернулися? — вона засміялася дзвінким телефонним сміхом. — Алеж, Говарде, мені зовсім ніколи… Слово чести… Ви були на виставі? Так заходьте якось… Мені дуже цікаво послухати про вашу подорож… Ви знаєте… До побачення, Говарде!
Треба піти на повітря — мені стане краще. Сівши до туалетного столу, вона розпустила волосся по плечах. Страшенно багато з ним мороки, доведеться підстригти… Швидко виростуть. Тінь білої смерти. Не можна так пізно сидіти — які темні смуги під очима… А біля дверей Невидима Загибель… Якби я тільки могла плакати. Є люди, що можуть виплакати собі очі, зовсім осліпнути від сліз… А проте розлуку треба довести до кінця…
— Алеж уже шість годин. Вона знову почала ходити туди й сюди по кімнаті. Я народилася десь страшенно далеко. Задзеленькотів телефон. — Галло… Так, це міс Оґлторп… Звичайно, Рут, я не бачила вас цілісінький вік, ще як у місис Сондерленд… О, залюбки побачуся з вами. Приходьте, ми заскочимо десь попоїсти, по дорозі до театру… На третьому поверсі.
Вона дістала з шафи непромокальне пальто. Дух хутра, нафталіну й одягу лоскоче їй у ніздрях. Знову відчиняє вікно й глибоко вдихає вогке повітря, виповнене холодним гнилуватим духом осени. З річки лине гудок великого пароплава. Кудись далеко, як найдалі від безглуздого цього життя, від ідіотської цієї метушні й змагань. Чоловік може заручитися з морем, замість жінки. Ну, а дівчина? Телефон уривчасто нанизує намисто дзвінка.
Одночасно дзвонять і біля дверей. Еллен надушує кнопку, що відмикає замок. — Галло… Ні, боюся, що вам доведеться сказати, хто ви. Що? Ларрі Гопкінс? А я вважала, що ви в Токіо… Вас ще не виряджають удруге? Звичайно, ми мусимо побачитися… Це просто жах, але у мене розподілено вже ці два тижні… Сьогодні я просто якась божевільна. Приходьте взавтра о дванадцятій, я спробую якось це улаштувати… Ну, звичайно, одразу ж і побачимося, старий ви химернику… — До кімнати увійшли Рут Прінн і Касандра Вількінз, струшуючи дощову воду з парасолів. — Бувайте здорові, Ларрі… Ви обидві дуже гарно зробили… Покищо роздягайтеся… Може ви, Кассі, пообідаєте з нами?
— Я почувала, що мушу піти до вас… Ви мали такий надзвичайний успіх, — тремтливим голосом мовила Кассі, — і, моя люба, мене пройняв жах, коли я почула про містера Емері. Я так плакала… адже, правда, Рут?
— Яке чудове у вас приміщення! — вигукнула тієї самої миті Рут. В ухах Еллен боляче задзвеніло. — Всі ми колись помремо, — похмуро вихопилось у неї.
Рут стукає по підлозі ногою в калоші. Вона перехоплює погляд Кассі й та, щось промимривши, уриває. — Чи не час нам іти? — питає Рут. — Вже пізно.
— Вибачте, Рут, я на хвилинку, — говорить Еллен і біжить до ванної кімнати, зачинивши за собою двері. Там сідає на край ванни й колотить себе по колінах стуленими кулаками. Ці жінки з глузду мене зведуть! Тоді напруження її послаблюються, вона відчуває, немов з неї виливається щось, як вода з ванни. Спокійно підмальовує собі вуста.
Вертаючись назад, промовляє звичайним своїм тоном. — Ну, то ходімо. Дістали ролю, Рут?
— Я могла поїхати з одною трупою до Детройту, але відмовилася… Щоб там не сталось, а з Нью-Йорку я не виїду.
— А я чого б тільки не дала, щоб виїхати з Нью-Йорку… Слово чести, якби мені запропонували співати десь у кіно в глухому закутку, я погодилась би.
Еллен узяла свого парасоля, і всі три жінки вийшли, одна по одній на сходи й попростували на вулицю,