— Ні, — відповів Едмунд, — не думаю, що вона хоча б колись їздила на бал. Моя мати рідко виїжджає з візитами, а обідає лише в місіс Грант, і Фанні лишається з нею вдома.
— О, тоді зрозуміло. Міс Прайс не виїжджає.
Розділ шостий
Містер Бертрам вирушив до міста Б., і міс Кроуфорд розуміла, що їй вочевидь бракуватиме його товариства під час тих зустрічей між двома родинами, які останнім часом відбувалися майже щодня; і коли всі вони обідали у Менсфілд-парку невдовзі після його від'їзду, вона зайняла своє звичайне місце при кінці столу, готова до прикрої зміни, спричиненої відсутністю хазяїна. Вона була певна, що на обіді запанує страшенна нудьга. Порівняно з братом Едмунд зовсім не вмів вести світської розмови. Суп подадуть у тоскній мовчанці, вино питимуть без жодної усмішки та балачок про всілякі милі дрібниці, а печеню нарізатимуть без будь-якої згадки про те, як гарно смакував окіст минулого разу, чи розповіді про «одного мого друга». Вона хоч-не-хоч мусила розважатися лише тим, що відбувалося на іншому кінці столу, та спогляданням містера Рашворта, який уперше з'явився в Менсфілд-парку після приїзду Кроуфордів. Він відвідав свого приятеля в сусідньому графстві, і, оскільки цей приятель нещодавно перебудував свій маєток на новий лад, містер Рашворт повернувся від нього, сповнений свіжих вражень і готовий впровадити подібні нововведення у власній садибі; він тільки про це й говорив, хоч, власне, нічого не зміг до пуття розповісти. Розмова про його задуми, почата у вітальні, продовжилася під час обіду. Було очевидно, що він, передусім, прагнув привернути до себе увагу міс Бертрам і довідатися, якої вона думки щодо його намірів; і, хоч у її поведінці скоріше вчувалося дещо зверхнє ставлення до нього, аніж люб'язна цікавість, згадка про Созертон-Корт і пов'язані з ним зміни тішила її самолюбство і не дозволяла бути неввічливою.
— Я хотів би, щоб ви побачили Комптон, — сказав містер Рашворт, — він просто вражає своєю досконалістю! Я ще ніколи в житті не бачив, щоб маєток міг так змінитися. Я сказав Смітові, що просто не розумію, куди потрапив. В'їзна алея тепер стала найкрасивішою в Англії; вид на будинок відкривається в дуже незвичному ракурсі. Щиро кажучи, коли я вчора повернувся до Созертону, то ладен був назвати його тюрмою, — просто похмура стара в'язниця.
— Як вам не соромно! — вигукнула місіс Норріс. — Це ж треба таке сказати — в'язниця! Созертон-Корт — найгарніший старий маєток у світі.
– І все ж він потребує певних змін, мем. Я ніколи не бачив будинку, у якому слід було б так багато змінити. Він такий занедбаний, — не знаю, що з ним і діяти.
— Не дивно, що містер Рашворт вважає так саме зараз, — мовила місіс Грант до місіс Норріс усміхаючись, — але повірте мені, коли настане час, чого він бажає всім серцем, у Созертоні зміниться все.
— Я маю щось зробити зі своєю садибою, — сказав містер Рашворт, — але не знаю, що саме, і сподіваюся лише на допомогу якогось доброго друга.
— Найкращим другом для вас у цьому разі був би містер Рептон, — спокійно мовила міс Бертрам.
— Саме про це я й подумав. Якщо він так гарно з усім впорався у Сміта, гадаю, мені також слід до нього звернутися. Він бере п'ять гіней на день.
— Та навіть якби він брав десять, — вигукнула місіс Норріс, — певна, ви на це не зважитеся! Ціна взагалі не має значення. Коли б я була на вашому місці, то не думала б про витрати. Зробила б усе в найкращому стилі і так гарно, як тільки це можливо. Таке місце, як Созертон-Корт, варте всього, що можуть зробити гроші і гарний смак. Там вистачає вільного місця, і оновлений парк щедро винагородить вас за всі ваші турботи. Щодо мене, то коли б я мала хоча б п'яту частину тієї землі, що в Созертоні, я б увесь час щось пересаджувала та перебудовувала, бо просто обожнюю це робити. Звичайно, було б смішним вдаватися до таких клопотів у моєму нинішньому становищі, з моїм мізерним клаптиком землі, — просто комедія. Та якби в мене було більше місця, я б із превеликим задоволенням щось переобладнала або посадила. Ми чимало попрацювали над цим у пастораті; можна сказати, невпізнанно його змінили. Ви, молоді люди, не можете пам'ятати, яким він був раніше; та коли б тут був наш любий сер Томас, він би вам розповів, як ми перебудували дім; та ще багато чого могли б зробити, якби не слабке здоров'я бідного містера Норріса. Він, сердешний, ледве міг вийти надвір, щоб помилуватися нашими перебудовами, і тому я помалу збайдужіла до тих змін, про які говорили ми з сером Томасом. А коли б не це, ми б добудували паркову огорожу і насадили дерева, щоб вони затуляли вид на цвинтар; так зробив доктор Грант. Але ми все одно завжди щось робили. За рік до смерті містера Норріса ми посадили біля стайні абрикос, і з нього виросло таке чудове деревце, що просто око милує, сер, — останні слова були звернені до містера Гранта.