Уряд, дуже мало отримавши від приватизації, регулярно витрачав більше, ніж мав. Прагнучи скоротити дефіцит, він почав випускати державні короткострокові облігації (ГКО). Вони були номіновані в рублях і зазвичай мали термін від трьох до шести місяців. Ринок ГКО зріс від 3 мільярдів доларів наприкінці 1994 року до 42,7 мільярда доларів у 1996-му та 64,7 мільярда в 1997-му[62]. Але у той час як фінансове становище держави погіршувалося, відсоткова ставка зростала, сягаючи подекуди 160%. У середині 1998 року уряд витрачав 1 мільярд доларів щотижня лише на те, щоб виконати свої зобов’язання[63]. Жахлива фінансова криза змусила уряд 17 серпня знецінити валюту, припинивши виплати по білетах державної скрабниці на суму 40 мільярдів доларів і зупинивши сплату торговельної заборгованості. Ціни різко зросли, й новонароджений середній клас було знищено.
Криза 1998 року стала шоком для російського суспільства. Люди поверталися з літніх відпусток і бачили, що банкомати зачинені. Щогодини пункти обміну валют вивішували новий курс рубля до долара. Люди почали скуповувати усе можливе, включно з сіллю, цукром, сірниками та борошном. Багато дрібних підприємств зазнали краху, країна пережила сплеск замовних убивств позичальників, які не змогли повернути своїх боргів. Рівень життя впав приблизно на 40%. Якщо раніше багато хто сподівався, що економіка запрацює краще, то тепер її колапс здавався незворотним. Рейтинг Єльцина наближався до нуля, а кількість незадоволених ним сягала 80%[64]. Це, своєю чергою, спричинило надзвичайну тривогу як серед олігархів, так і інших людей, які зробили свої статки в 1990-х роках, і призвело до тієї кризи з наступництвом у владі, яка завершилася підривами житлових будинків у Росії 1999 року.
Третім процесом, внаслідок якого виникла російська олігархія, була криміналізація. Як і у випадку приватизації, новітня доба криміналізації в Росії почалася в період «перестройки». Реформи часів Горбачова почалися з легалізації «кооперативів», які стали єдиним різновидом приватного бізнесу в Радянському Союзі. Кооперативи швидко ставали успішними, але через те, що міліція захищала лише державні підприємства, а наймати приватну охорону заборонялося законом, по всій країні виникли банди, які займалися вимаганням грошей у кооперативів.
Ці банди залучали важкоатлетів і боксерів зі спортивних клубів, аби ті виконували функцію рекетирів, і ділили між собою територію. Кожен, хто займався бізнесом на «їхній» території, мав платити данину (дань). Банди захищали своїх клієнтів від інших банд — ставали їхнім «дахом» (крышей). У 1992 році майже кожен власник ятки чи крамниці та кожен ринковий торговець платили бандитам. Крім захисту (головним чином від самих себе), ці банди надавали й інші послуги. Якщо виникала суперечка, бізнесмени часто вирішували питання за допомогою відповідного «даху» на зустрічі (стрелке). Зазвичай це була спроба розв’язати суперечку мирним шляхом. Але загроза силового варіанта існувала завжди, тож члени банд приходили на «стрілку», як правило, добре озброєними.
Більшість банд організовувалися за етнічною чи регіональною ознакою. Найповажніші з них відзначалися надзвичайно складною структурою. Вони мали власні аналітичні підрозділи, укомплектовані ветеранами КДБ чи міліції, які відповідали за планування вбивств і організацію прослуховування телефонних розмов, включно з розмовами самих членів банди. Вони забезпечувалися найновішою зброєю та амуніцією від збройних сил. Вони наймали фахівців із маркетингу, які допомагали їм визначати мішені для здирництва, а також адвокатів і бухгалтерів для розв’язання суперечок між підприємствами, котрі перебували під їхнім «захистом».
Спочатку найпривабливішими мішенями для рекетирів, окрім автозаправок і казино, були ринки, де торгівля велася за готівку. На багатьох ринках товарообіг приносив незареєстрованих прибутків на мільярди доларів. За різними оцінками, фінансові потоки одного з московських ринків — Черкизовського — сягали 8 мільярдів доларів на рік[65].
Проте як джерело збагачення навіть найбільші ринки не можна було порівняти з державним бюджетом. Коли злочинні угруповання побачили, як «ділові люди» використовують свої зв’язки для накопичення величезних нетрудових статків, вони почали застосовувати терор для захоплення нових підприємств. На початку 90-х сотні банкірів, бізнесменів і урядовців стали жертвами замовних убивств. Лише в 1993 році в Росії було вбито 35 банкірів[66]. Цей кримінальний терор тривав недовго. Незабаром гангстери, бізнесмени та корумповані посадовці почали працювати разом. Гангстерам були потрібні бізнесмени, бо їм треба було кудись інвестувати свої капітали, а досвіду керування великими підприємствами вони не мали. Бізнесменам гангстери були потрібні для забезпечення виконання контрактів і стягнення боргів (на початку 1990-х багато підприємців-початківців позичали гроші для створення бізнесу, а потім забували їх повертати). І тим і іншим були потрібні шахраюваті посадовці, які видавали б їм ліцензії і дозволи на неконкурентній основі й прикривали б їх від закону.
62
Hoffman D. E. The Oligarchs: Wealth and Power in the New Russia, New York: Public Affairs, 2011, 412.
64
Jeffries I. «The New Russia: A Handbook of Economic and Political Developments», New York: Routledge, 2002, 31; Clarke R. «Russian Miners Demand: “Yeltsin Out”», Green Left Weekly, June 19, 1998.
66
Gupta, R. C, Collapse of the Soviet Union, Meerut: KRISHNA Prakashan media (P) Ltd., 1997, 66.