Система оподаткування в Росії є такою, що якби підприємства сплачували всі податки, вони стали б неприбутковими. Тому, як правило, компанії не показують своїх реальних доходів, і податківці заплющують на цей факт очі в обмін на хабарі. Бізнесмени дають хабарі й за те, щоб провезти товар через митницю, отримати дозволи, уникнути штрафів після перевірок, та й просто за те, щоб їх залишили в спокої. Ця система охоплює майже всіх, й це означає, що більшість громадян може зіткнутися з обвинуваченням у злочині. Найкращий спосіб цього уникнути — виказувати лояльність до влади.
На початку 2000-х проти такої системи виступила тільки одна людина — Михайло Ходорковський, глава нафтової компанії ЮКОС і найбагатша людина Росії. Його доля стала поворотним пунктом у консолідації системи. Як і інші олігархи доби Єльцина, Ходорковський отримав свої активи, використовуючи корупційні схеми приватизації, але виявився дуже ефективним менеджером. Він привіз західних консультантів і техніку й за 1997–2002 роки подвоїв обсяг видобутку нафти на своїх західносибірських родовищах[124]. З огляду на стале зростання ціни на нафту Ходорковський розумів, що його прибутки збільшуватимуться набагато швидше, якщо він порве з путінською системою і перетворить ЮКОС на підприємство західного типу. Він задекларував свої доходи й запровадив західні стандарти бухгалтерського обліку та менеджменту. Крім того, він конкурував із урядом за вплив на Держдуму, підкуповуючи депутатів і підтримуючи не лише ліберальні опозиційні партії «Яблуко» та Союз правих сил, а й комуністів[125].
Путін зазвичай контролював Думу за допомогою партії «Єдина Росія», але в результаті зусиль Ходорковського уряд кілька разів зазнав поразки в своїх спробах підвищити податки в нафтовій галузі[126]. Також Ходорковський почав звинувачувати уряд в корупції. Відповіддю влади став арешт Ходорковського 25 жовтня 2003 року та обвинувачення його в шахрайстві й ухилянні від сплати податків. Він начебто уникав оподаткування шляхом створення фірм-посередників у закритих містах, які користувалися податковими пільгами, а також привласнив під час приватизації акції одного гірничо-збагачувального комбінату. Подібні звинувачення можна було висунути проти кожного олігарха єльцинської доби, але в жодному іншому випадку справа не доходила до кримінального переслідування. Ходорковського ж засудили до восьми років ув’язнення в колонії, а ЮКОС розчленували, дешево розпродавши його друзям Путіна. Наприкінці терміну свого ув’язнення Ходорковський отримав нове обвинувачення, цього разу — в привласненні всієї продукції дочірніх компаній ЮКОСа, хоча його вже судили й винесли вирок за несплату податків з продажу цієї продукції. Другий суд засудив його до шести з половиною років.
Після арешту Ходорковського російські олігархи більше не намагалися протистояти Кремлю або фінансувати політичну опозицію. Навпаки — своїми публічними заявами та приватними подарунками вони старалися продемонструвати лояльність, аби не розділити долю Ходорковського. Справою ЮКОСа влада всім продемонструвала, що використання особистих статків у політичних цілях можливе лише на службі режиму.
Арешт Ходорковського та розчленування ЮКОСа створили прецедент, яким не забарилися скористатися чиновники на місцях. По всій країні почалося захоплення майна, відоме як «рейдерство». Власника зазвичай обвинувачували у якомусь злочині слідчі, оплачені його економічними конкурентами — часто державними службовцями або їхніми друзями та родичами. Потім людину саджали у СІЗО і пропонували продати свою власність за ціною, нижче за ринкову. Якщо в такий спосіб людину не вдавалося переконати поступитися своїм підприємством, суддя, проплачений рейдерами, виносив постанову, яка дозволяла рейдерам перебрати управління компанією на себе.
Відбирання компаній перетворилося на справжню індустрію. Вартість цих операцій публікувалася в російському Інтернеті. Вона складалася з таких сум: від 50 до 200 тисяч доларів за відповідне судове рішення (найдорожча й найважливіша складова); від 10 до 60 тисяч доларів — на хабарі місцевій міліції; від 100 до 200 доларів на людину — для найму групи бандитів, яка заходила на підприємство і захоплювала його[127]. Таким чином тисячі російських бізнесменів опинялися в СІЗО через кримінальні обвинувачення, ініційовані їхніми конкурентами[128].
124
Judah B. «Fragile Empire: How Russia Fell in and out of Love with Vladimir Putin», 64.
128
«Russia’s Raiders»; «Спасти бизнес от репрессий: каждый бизнесмен — вор?», Moscow News, 17 января 2012.