В умовах путінського режиму головним чинником успіху в будь-якій справі стали корупційні зв’язки з владою. Чиновники всіх рівнів збагачувалися завдяки неперервному потоку хабарів. Сергій Канєв, кримінальний репортер «Новой газеты», описував становище типового московського бізнесмена. Він платить усім місцевим чиновникам, дарує начальнику міліції дорогу іномарку, а «куратору» з ФСБ оплачує щоденні обіди в ресторані. За допомогою хабарів він підтримує добрі стосунки з «мером, податковою інспекцією, міграційною службою та санепіднаглядом. Раз на місяць до його крамниць навідуються пожежники та торгова інспекція, які теж очікують грошей або подарунків. Навіть дільничний міліціонер на свій день народження приходить за подарунком. Крім того, бізнесмен платить ще парі “нахлібників” — голові місцевого відділення пропутінської партії “Єдина Росія” та представнику іншої прокремлівської партії — “Справедлива Росія”. Вуличне здирництво, яким раніше займалися злочинні банди, тепер — справа міліції. Великі магазини контролюються начальством; маленькі крамнички та ресторани — відділом карного розшуку, торговці нелегальним алкоголем і піратськими DVD — відділом боротьби з економічними злочинами. Рекетом ринкових торговців займаються місцеві патрульні, які ще й пригощаються там овочами та фруктами; вони ж “трусять” нелегальних мігрантів, п’яних і заскочених на використанні вулиці як вбиральні, а також пильнують “точки”, де збираються повії, і вимагають гроші у їхніх клієнтів»[129].
Коли чиновники всіх рівнів висмоктують кров із приватних підприємств, високопосадовцям вдається збагачуватися за рахунок крадіжок у держави — після того, як їх вводять до складу правлінь державних компаній. Дмитра Медведєва, коли він був першим заступником прем’єр-міністра (до того, як стати президентом), зробили головою ради директорів «Газпрому». Ігор Сєчін, заступник керівника кремлівської адміністрації, став головою правління нафтової компанії «Роснафта». Ігор Шувалов, помічник президента, ввійшов до складу правління «Російських залізниць». У 2007 році капіталізація «Газпрому» становила 236 мільярдів доларів, «Роснафти» — 94 мільярди, а «Російських залізниць» — 50 мільярдів. Інші державні компанії були не менш заможними, і, за деякими оцінками, путінське оточення контролювало компанії, на які припадало 80% капіталізації російського ринку цінних паперів[130].
Доступ до грошових потоків величезних державних підприємств дозволяв російським посадовцям переводити бізнес і вкрадені державні ресурси до офшорних компаній, які вони таємно контролювали. В 2007 році Цюрихський арбітражний суд ухвалив рішення щодо друга Путіна Леоніда Реймана, міністра зв’язку, про використання ним своєї посади голови правління державної холдингової компанії з телекомунікацій для придбання активів вартістю 6 мільярдів доларів[131].
Малоймовірно, що до цього не був причетний Путін. Наявна інформація свідчить про те, що він теж грабує державу, й навіть у ще більших масштабах. Серед особистих друзів Путіна — найбагатші люди Росії: Геннадій Тимченко, голова нафтотрейдерської компанії Gunvor, чиї статки оцінюються в 15,3 мільярда доларів; Юрій Ковальчук, власник банку «Росія» (1,4 мільярда); брати Аркадій і Борис Ротенберги, спільний капітал яких складає 5,6 мільярда. Усі ці люди заробили свої статки на активах держави. Найбільший недержавний пенсійний фонд «Газфонд», другий за значенням банк Росії «Газпромбанк», медіа-холдинг «Газпром-Медіа» — їх усіх вивели з державного «Газпрому» й поставили під контроль банку «Росія». Gunvor, маловідомий у 2000 році, став третім у світі нафтотрейдером, а брати Ротенберги, окрім володіння фірмами-посередниками, які продавали труби «Газпрому», заробили приблизно 7 мільярдів доларів на контрактах для сочинської Олімпіади[132].
За даними Бориса Нємцова, колишнього першого віце-прем’єра, вбитого в Москві 27 лютого 2015 року, та Володимира Мілова, колишнього заступника міністра енергетики, «є підстави вважати, що всі ці Тимченки, Ковальчуки, Ротенберги — лише номінальні власники великих майнових об’єктів, а справжнім бенефіціаром є сам Путін»[133].
Станіслав Белковський, російський політолог, який колись працював спічрайтером у Березовського, в 2007 році розповів німецькій газеті «Die Welt», що таємні активи Путіна складають 40 мільярдів доларів, і це робить його найбагатшою людиною Європи. Посилаючись на свої джерела — високопосадовців з адміністрації самого президента, — Белковський заявив, що Путін є бенефіціарним власником 75% компанії Gunvor, 37% — «Сургутнафтогазу» (головного постачальника нафти для Gunvor) і 4,5% — «Газпрому». Ця структура власності приховувалася за «непрозорою мережею офшорних компаній» із кінцевими пунктами в швейцарському кантоні Цуг і Ліхтенштейні. На запитання, чи може Белковський підтвердити свої заяви, той відповів, що багатство Путіна не є секретом для еліт. «І зауважте, що Володимир Володимирович ніколи не подавав на мене в суд»[134]. Оцінки Белковського щодо особистих статків Путіна дуже близькі до даних західних розвідслужб.
130
Shevtsova L. «The End of Putins Era: Domestic Drivers of Foreign Policy», in: U.S.-Russian Relations: Is Conflict Inevitable? A publication of Hudson Institute study group, June 26, 2007; . Загальна капіталізація російського ринку цінних паперів у 2007 р. складала 1 трильйон доларів, тобто дорівнювала ВВП Росії. Aslund A. «Russia’s Capitalist Revolution: Why Market Reform Succeeded and Democracy Failed», Washington, D.C.: Peterson Institute for International Economics, 2007, 279. Загальна капіталізація лише трьох державних компаній — «Газпрому», «Роснафти» та «Російських залізниць» — становить 380 мільярдів доларів.
131
Aslund A. «Unmasking President Putin’s Grandiose Myth», The Moscow Times, November 28, 2007. За даними Мілова та Немцова, коли Медведєв очолював «Газпром», там зникли 6,3% акцій на суму 20 мільярдів доларів. Немцов Б., Милов В. «Путин: Итоги», Grani.ru, 7 февраля 2008.
132
Nemtsov B., Martynyuk L. (transl. by C. A. Fitzpatrick). «Winter Olympics in the Sub-Tropics: Corruption and Abuse in Sochi», The Interpreter, December 6, 2013.
133
Nemtsov B., Milov V. (transl. by D. Essel). Putin: What Ten Years of Putin Have Brought: An Independent Expert Report, Putin-itogi.ru, 2010, 5.
134
Harding L. «Putin, the Kremlin power struggle and the $40 bn fortune», The Guardian, December 21, 2007.