Захоплення заручників на Дубровці та в Беслані змінили Росію, але це суспільство усвідомило набагато пізніше. Хоча Росія залишалася відносно вільною країною, ці події легітимізували позицію КДБ-ФСБ щодо верховенства державних інтересів і мізерної цінності людського життя. Під час цих двох подій чеченські терористи захопили тисячу чи більше заручників. В обох випадках російська влада відмовилася від перемовин і визнала за краще вбити терористів, а разом із ними — сотні заручників. В обох випадках були докази того, що уряд певним чином спровокував ці терористичні напади.
Захоплення Театрального центру на Дубровці відбулося під час вистави «Норд-Ост», найпопулярнішого в Росії мюзикла. 23 жовтня, о 21 годині з хвилинами, коли публіка приготувалася дивитися другу дію, сорок озброєних до зубів чеченських терористів — чоловіків і жінок — увійшли до зали й у напівтемряві швидко розійшлися по рядах. Чоловіки були в камуфляжі, з автоматами Калашникова через плече та гранатометами.
Терористи витягли на середину сцени великі мішки й почали виймати з них пакети з вибухівкою, які жінки прикріплювали до своїх поясів. Чоловіки тим часом закладали міни й підвішували до стін вибухові пристрої. Вони встановили три великі бомби — бочки з-під пального, заповнені металевими фрагментами, з детонаторами, зробленими з артилерійських снарядів: одну посередині першого поверху, другу в центрі балкона, а третю посеред сцени. Бомби було розташовано таким чином, що якби вони вибухнули разом, усіх глядачів уразило б градом шрапнелі, а будівля обрушилася б.
Ватажком терористів був нібито Мовсар Бараєв, племінник чеченського викрадача людей Арбі Бараєва, який, за даними військової газети «Красная звезда», брав участь у вбивствах 170 людей. Були, однак, ознаки того, що фактичним керівником був інший терорист — Абубакар (Руслан Ельмурзаєв). Терористи вимагали негайного припинення війни в Чечні. Вони попередили, що в разі знищення будь-кого з них убиватимуть у відповідь десятьох заручників. «Ми прийшли... припинити війну або вмерти за Аллаха, — сказав Бараєв. — Ми прагнемо смерті більше, ніж ви прагнете життя»[145].
Заручникам дозволили користуватися мобільними телефонами, й ті наказали родичам благати владу вести перемовини з терористами, а не захоплювати театр. У перші години облоги терористи відпустили більше ста заручників: дітей до 12 років, мусульман, іноземців і людей із серйозними захворюваннями. Кілька посередників, зокрема, політики Григорій Явлінський, Ірина Хакамада, Руслан Аушев і журналістка Анна Політковська, спробували поговорити з терористами, але ті спочатку ніяк не могли сформулювати свої вимоги. Врешті-решт вони заявили: якщо Путін оголосить кінець війни й виведе війська з Чечні впродовж 24 годин, заручники будуть звільнені. У відповідь терористам було запропоновано безпечний прохід, якщо вони залишать будівлю, що за цих обставин було досить безглуздою пропозицією.
Протягом 48 годин заручники перебували в стані надзвичайної напруги, відчуваючи то отупіння, то неймовірний страх, не маючи змоги залишити свої місця, крім відвідин оркестрової ями, перетвореної на громадську вбиральню, та надто збуджені, аби заснути. Однак увечері 25 жовтня влада раптом погодилася на перемовини. Було оголошено, що представник Путіна в Південному федеральному окрузі Віктор Казанцев прибуде до театру о 10-й годині наступного ранку, аби почати переговори. Ця новина змінила атмосферу в залі. Бараєв вийшов на сцену й сказав: «Усе йде за планом. Ми не хочемо вас вбивати»[146]. Кілька терористів зібралися в апаратній, аби подивитися відеозапис захоплення Театрального центру. Заручники почали обмінюватися електронними адресами та телефонами. Кілька жінок витягли дзеркальця й почали зачісуватися, але більшість із них, зморені втомою, спали глибоким сном[147].
О 5-й годині ранку підрозділи ФСБ через систему вентиляції стали закачувати в приміщення театру газ. Почекавши хвилин 15-ть, поки газ почне діяти, бійці підрозділів «Альфа» та «Вимпел» у бронежилетах, протигазах та зі штурмовим озброєнням ввійшли до будівлі двома групами — з переднього та заднього входів — і почали розстрілювати терористів. Одна з груп знищила велику кількість бойовиків, загнавши їх на сцену. Інша побігла сходами нагору й коридорами до комори, яка слугувала терористам штаб-квартирою, вбиваючи на ходу й не зустрічаючи активного спротиву. Терористи, на яких подіяв газ, у тому числі майже всі жінки-смертниці, були застрелені в непритомному стані.
145
Dunlop, J. P. «The 2002 Dubrovka and 2004 Beslan Hostage Crises: A Critique of Russian Counter-Terrorism», Stuttgart: ibiden-Verlag, 2006, 131–134.
146
Nedkov V., Wilson P. «57 Hours, a Survivors Account of the Moscow Hostage Drama», Toronto: Viking Canada, 2003, 187.