Протягом кількох хвилин було вбито 40 терористів. Вони встигли зрозуміти, що зал наповнюється газом, але не стали стріляти по заручниках або кидати в них гранати. Жоден із вибухових пристроїв, якими вони погрожували висадити будівлю в повітря, не був приведений у дію. Пізніше було виявлено, що ті бомби були муляжами, як і пояси шахідок. Атакувальні загони розправилися з терористами швидко та ефективно, й усі члени «Альфи» та «Вимпела» залишилися після цього штурму живими. Але в театральному залі понад 800 непритомних заручників сиділи в своїх кріслах або лежали в проходах — їм було важко дихати.
Евакуація заручників відбувалася хаотично. За відсутності медперсоналу міліція та солдати виносили нерухомі тіла людей на плечах або тягли їх за руки та ноги. Перед входом до театру їх складали один на одного, навіть не намагаючись відокремити живих від мертвих. Хоча органи охорони здоров’я мали кілька днів, аби підготуватися до наслідків облоги, карет «швидкої допомоги» не вистачало, й заручників везли до лікарень автобусами, мікроавтобусами та автівками[148]. У результаті померло багато людей. Відомий бард Олександр Карпов помер після того, як провів сім годин в автобусі, набитому трупами[149]. В іншому випадку тридцятьох заручників поклали до військового мікроавтобуса, розрахованого на 12 місць, декого — на підлогу. Тринадцятирічна дівчинка була розчавлена іншими тілами й померла дорогою до лікарні[150].
Назву газу, що було застосовано, не повідомили рятувальникам, й вони були змушені протягом кількох годин випробовувати антидоти, перш ніж знайшли один ефективний — налоксон, що застосовується при передозуванні героїну[151]. Але багатьох врятувати не вдалося — було вже запізно. Безлад продовжувався і в шпиталях, куди звозили сотні заручників, уражених невідомим газом, — це перевищувало можливості лікарень. ФСБ (мабуть, усвідомлюючи, що кількість жертв виявиться шокуючою) спочатку навмисно занижувала втрати. У першому повідомленні йшлося про десять загиблих, і росіяни зітхнули з полегшенням. У наступні 24 години ці дані постійно коригувалися, число смертей зростало: від 10 до 30, потім до 67, 90, 100, 118. Остаточна офіційна кількість загиблих від газу склала 129 осіб[152].
Штурм Театрального центру значно підвищив популярність Путіна. Він подавав цю операцію як рішучу перемогу росіян над терором. Але минали тижні, і в країні почали з’являтися серйозні сумніви щодо дій режиму та побоювання, що весь цей епізод може знову виявитися провокацією. 6 листопада, за 11 днів після нападу, комісія Ковальова, яка розслідувала підриви житлових будинків, почала слідство щодо захоплення Театрального центру на Дубровці[153]. Один із найзагадковіших аспектів цієї справи полягав у тому, що в той час, коли тривала війна й міліція та громадськість перебували в стані підвищеної пильності, цілій групі терористів вдалося зібратися в Москві й протягом кількох місяців готувати скоординований напад, залишаючись непоміченими.
Підготовка до нападу розпочалася в квітні 2002 року, коли один із бойовиків, пов’язаний із Шамілем Басаєвим, придбав будинок у селі Чорне Московської області, куди почали приїжджати люди та надходити зброя з Північного Кавказу. Ні міліція, ні ФСБ не зреагували на цю вкрай незвичну діяльність. ФСБ не зреагувала й на попередження, які отримувала від джерел у кримінальному світі, про велику групу озброєних чеченських екстремістів, що збиралася в Центральному та Південно-Західному округах Москви. Одне з попереджень надійшло від Михайла Трепашкіна, який більше не працював у ФСБ, але зберігав кримінальні контакти. Він, зокрема, повідомляв про те, що Абубакар живе в Москві й займається захистом двох фірм, які забезпечують грошима чеченських бойовиків. Після нападу, коли Трепашкін дізнався про роль Абубакара, він знову зв’язався з ФСБ й запропонував поділитися інформацією. У відповідь ФСБ спробувала сфабрикувати справу проти нього[154].
Служба безпеки, мабуть, не просто проігногрувала інформацію про підготовку терактів. Існували ознаки того, що ФСБ і терористи були тісно пов’язані. Одним із відвідувачів будинку у селі Чорне був Арман Менкеєв, відставний майор російської військової розвідки (ГРУ) та фахівець із виготовлення вибухівки. За деякими даними, саме він готував пояси шахідів та інші вибухові пристрої, що використовувалися при захопленні заручників на Дубровці. Менкеєв не брав участі у теракті, але його роль у подіях важко пояснити за умови, якщо влада не сприяла цьому нападу. Співробітники ФСБ, які допитували Менкеєва, дійшли висновку, що він є лояльним до російської державної влади і, крім того, «вміє зберігати військову таємницю»[155].
148
«Что это было? Спасение заложников или уничтожение террористов?», Новая газета № 86, 21 ноября 2002; Богоран И., Солдатов А. «Неправда», Версия, 4–10 ноября 2002; Satter D. «Death in Moscow», National Review Online, October 29, 2002; «Why Were Doctors in the Dark?», The Moscow Times, October 28, 2002..
149
Tetrault-Farber G. «No Closure for Victims of Theater Hostage Crisis, 12 Years On», The Moscow Times, October 22, 2014.
151
Фельгенгауэр П. Путинская операция по спасению заложников вызывает много вопросов, Inopressa.ru, перекладено й опубліковано в: The Wall Street Journal, November 1, 2002; «Why Were Doctors in the Dark?»; Мурсалиева Г. «Убивал не только газ — убивало время». Интервью с Александром Шабаловым, директором Московской службы спасения, Новая газета, 4 ноября 2002; «Что это было? Спасение заложников или уничтожение террористов?».
152
Weir F. «Gas clouds Moscow rescue», The Christian Science Monitor, October 28, 2002; Nedkov V., Wilson P. «57 Hours», 212; Богоран И., Солдатов А. «Неправда»; Bullough O. «Putin vows no deal with “terrorists” after siege», Reuters, October 28, 2002.