Выбрать главу

Дзасохов оголосив, що готовий увійти до школи, але оперативний штаб попередив, що в разі такої спроби його зупинять[171]. Номер мобільного телефону, переданий терористами з Мамітовою, був загадковим чином заблокований, а відеозапис, надісланий з другим заручником, нібито виявився «порожнім» (за кілька днів це відео було показано по НТВ)[172]. Коли терористи побачили, що телефон не спрацьовує, вони послали Мамітову вдруге — з новим номером. На цей момент для розмови з терористами був призначений Віталій Зангіонов, перемовник із північно-осетинської ФСБ, але його пропозиції — шлях відступу, гроші та живий щит — не відповідали вимогам терористів. Якби влада погодилася принаймні на звільнення 27 ув’язнених бойовиків, які брали участь у рейді на Інгушетію, то вони могли б таким чином купити життя багатьох заручників. Але вони цього не зробили.

Між тим ФСБ майже напевно можна звинуватити в усуненні ще одного потенційного перемовника — Анни Політковської. Почувши про захоплення заручників, Політковська о 21-й годині сіла на літак до Ростова, сподіваючись дістатися звідти Беслана автівкою. Чеченці поважали журналістку за її репортажі, й під час подій на Дубровці вона мала більше успіху, ніж інші перемовники. Однак, сівши на літак до Ростова, вона випила чаю й втратила свідомість. Коли літак приземлився, її швидко доправили до шпиталю й піддали інтенсивній терапії. Пізніше вона говорила, що її отруїли.

На другий день облоги по державному телебаченню оголосили, що точна кількість заручників у школі — 354. Насправді їх було 1128. Терористи, які мали доступ до радіо та телебачення, і ті заручники, що сиділи досить близько, аби почути ці повідомлення, були приголомшені тим, як репортери весь час повторюють цю безглуздо занижену цифру[173].

Облога тривала, й стан заручників погіршувався. Вони були набиті в спортзал у такій кількості, що ледь могли поворухнутися. Був спекотний день, і атмосфера в залі була нестерпною, люди задихалися. Пити їм не давали, й через зневоднення багато хто періодично непритомнів. Терористи принесли відра, аби заручники користувалися ними як туалетом. Невдовзі сморід у приміщенні став запаморочливим. Водночас змучені спрагою люди почали пити сечу.

Незважаючи на цю дедалі страшнішу ситуацію, влада не розмовляла з терористами. Натомість із Владикавказа до Беслана були підтягнуті танки та БТРи. Єдиними справжніми переговорами виявилися ті, що провів 2 вересня Руслан Аушев, колишній президент Інгушетії. Він із власної ініціативи зателефонував терористам, і ті погодилися впустити його до школи. О 15.30 бойовики в масках провели його до «Полковника», й той сказав Аушеву, що терористи діють за наказами Шаміля Басаєва. Аушеву вдалося домовитися про звільнення 11 жінок, 15 немовлят і дітей дошкільного віку[174]. Йому дали також записку Басаєва до Путіна, в якій Басаєв називав себе «рабом Аллаха» й закликав надати Чечні незалежність в обмін на безпеку для Росії. Якщо Чечня отримає незалежність, писав він, вона не укладатиме жодних воєнних чи політичних угод, спрямованих проти Росії, приєднається до СНД й залишиться в рублевій зоні. На завершення Басаєв додав, що чеченські бойовики не брали участі в підривах житлових будинків 1999 року, але готові взяти на себе відповідальність за них «за певних обставин»[175]. Це було схоже на пропозицію одного терориста іншому — допомогти приховати справжніх авторів тих терактів.

Протягом 2 вересня представники російської влади давали інтерв’ю, в яких стверджували, що не мають наміру штурмувати школу. О 14-й годині в своєму першому публічному коментарі щодо цих подій Путін сказав, що головне завдання — врятувати життя заручників і що всі дії підпорядковуватимуться цій меті. Голова кризового комітету Андреєв оголосив, що про застосування сили в такій ситуації не може бути мови, що для влади зараз настає період «тривалих та інтенсивних перемовин»[176].

Тим часом спецназ таємно готувався до штурму, проводячи репетиції в покинутій школі в селі Фарн, менш ніж у кілометрі від Беслана. Видовище озброєних людей, що захоплюють школу, викликало паніку серед мешканців села — вони думали, що це терористи. Коли прибула місцева міліція, то виявила, що це російський спецназ. Чутки про тренування досягли Беслана, і родичі заручників зрозуміли, що попри публічні заяви, влада збирається штурмувати школу. Починаючи з 1 вересня вони утворювали перед школою живий ланцюг, аби запобігти цьому. Їх постійно вмовляли розійтися, але вони відмовлялися.

вернуться

171

Доклад депутатской комиссии Парламента PCO-Алания, 16.

вернуться

172

Dunlop, J. P. «The 2002 Dubrovka and 2004 Beslan Hostage Crises», 55.

вернуться

173

Phillips T. «Beslan: the Tragedy of School».

вернуться

174

Доклад депутатской комиссии Парламента PCO-Алания, 7.

вернуться

175

Dunlop, J. P. «The 2002 Dubrovka and 2004 Beslan Hostage Crises», 75.

вернуться

176

«Захват школы в Беслане. Хроника событий. Справка», Grani.ru, 4 сентября 2004.