Мабуть, найвідомішим убивством політичного опонента було вбивство Олександра Литвиненка, у минулому втікача-агента ФСБ, автора книжок про підриви житлових будинків і зв’язки ФСБ з організованою злочинністю. Литвиненко публікував також статті на сайтах чеченських повстанців, де знущався з ФСБ та особисто Путіна. Його смерть 23 листопада 2006 року стала першим у світі випадком радіаційного отруєння, а щодо мотивів цього висувалися різні версії. Багато хто припускав, що причиною стали його книжки та статті. Проте більш імовірно, що проблема полягала не в тому, що писав Литвиненко, а в тому, ким він був. Від агентів ФСБ очікується цілковита лояльність до режиму. Не повинно взагалі виникати ситуацій, коли вони переходять в опозицію. Литвиненко ж своїм прикладом показав, що навіть агенти ФСБ можуть думати й діяти самостійно. За режиму, де панує ФСБ, це був виклик, яким не можна було знехтувати.
Литвиненко захворів 1 листопада, після чаювання з Андрієм Луговим, власником однієї з московських охоронних фірм, і його діловим партнером Дмитром Ковтуном у барі «Pine» готелю «Міленіум» у Лондоні. Два наступних дні він страждав від блювоти та діареї. У нього почало випадати волосся, а в крові різко знизився рівень лейкоцитів. Лікарі запідозрили радіаційне отруєння, але крізь шкіру можуть проникати лише гамма- та бета-частки, а в крові Литвиненка не було гамма- чи бета-радіації. 20 листопада його перевели до відділення інтенсивної терапії, куди вдалося проникнути одному фотографу, який зняв його — виснаженого, безволосого, з очима, що дивляться в камеру. Ця світлина з’явилася на перших шпальтах газет усього світу[193]. 22 листопада його стан погіршився, й серце двічі зупинялося. Наступного вечора було оголошено про його смерть.
Друг Литвиненка Олександр Гольдфарб прочитав зроблену Литвиненком заяву, в якій той звинувачував Путіна в своєму вбивстві. «Ви можете змусити замовчати одну людину, — йшлося в заяві, — але протест усього світу лунатиме у ваших вухах, пане Путін, усю решту вашого життя»[194].
Литвиненко помер, так і не довідавшись, хто саме його вбив, але напередодні смерті зразки його сечі було надіслано до Центру досліджень ядерної зброї (AWE), який контролює британський ядерний арсенал. Там їх перевірили на альфа-випромінювальні елементи, які, на відміну від бета-часток, не можуть проходити крізь шкіру, але є смертельними, коли потрапляють усередину організму. Перевірка показала наявність полонію-210 — альфа-випромінювача. Якби Литвиненко помер раніше, причину смерті, можливо, так і не визначили б[195].
Після виявлення полонію британська поліція почала ретельно перевіряти пересування Литвиненка. Сліди полонію було знайдено в барі «Pine», в суші-барі, де Литвиненко обідав із Луговим і Ковтуном 16 жовтня, та на кріслі літака «Британських авіаліній», яким Луговий летів з Москви до Лондона 25 жовтня[196].
На прес-конференції в Гельсінкі, яка відбувалася наступного дня після смерті Литвиненка, але до того, як було виявлено полоній, Путін сказав, що ознак насильницької смерті тут немає й ця справа використовується в політичних цілях. Віце-прем’єр Сергій Іванов заявив, що Литвиненко мав «низький рівень інтелекту» і був схильний до провокацій. «Для нас, — сказав він, — Литвиненко — ніхто»[197].
Британія відрядила до Москви слідчих і звернулася з проханням про допит Лугового, Ковтуна та інших росіян. У відповідь Кремль сказав, що проводить власне розслідування й попросив дозволу допитати із сотню людей у Лондоні, включно з Борисом Березовським. Через півроку після смерті Литвиненка британський прокурор офіційно зажадав екстрадиції Лугового. Путін відмовив, сказавши, що Конституція Росії забороняє видавати громадян за кордон для суду, хоча Росія й підписала Європейську конвенцію про екстрадицію в 2001 році. Британці, сказав Путін, мають передати свої докази московським прокурорам і дозволити вирішити цю судову справу російській судовій системі. У грудні 2007 року Луговий, який у Росії вважався героєм, був обраний до Держдуми від Ліберально-демократичної партії. Він наполягав на тому, що МІ-5 (британська військова розвідка) сфабрикувала проти нього справу. В інтерв’ю газеті «Известия», відповідаючи на запитання про вимоги щодо його поїздки в Лондон на допити, Луговий сказав: «Чому я маю кидати все і мчати до Англії?»[198].
Іншою відомою жертвою була Анна Політковська, яка стала для світу найважливішим джерелом інформації про жорстокі злочини російського та чеченського урядів у Чечні. 7 жовтня 2006 року її було вбито чотирма пострілами в будинку, де вона мешкала, при виході з ліфта.
193
LeVine S. «Putins Labyrinth: Spies, Murder and the Dark Heart of the New Russia», New York: Random House Trade Paperbacks, 2009, 140.
194
LeVine S. «Putins Labyrinth: Spies, Murder and the Dark Heart of the New Russia», 142.
195
Felshtinsky Y., Pribylovsky V. «The Corporation: Russia and the KGB in the Age of President Putin», New York and London: Encounter books, 2008, 487.
196
Fenton B., Steele J., Highfield R., Gardham D. «Net tightens on the amateur assassins», The Telegraph, December 1, 2006; LeVine S. «Putins Labyrinth: Spies, Murder and the Dark Heart of the New Russia», 145.