З наближенням Різдва Янукович забезпечив собі фінансову допомогу від Росії в розмірі 15 мільярдів доларів, а людей на Майдані стало меншати. Лідери опозиції заявили, що краще зосередитися на наступних президентських виборах. Вперше з початку протестів рішучість демонстрантів, здавалося, стала слабшати.
Однак 16 січня союзники Януковича в парламенті ухвалили низку законів, що передбачали великі штрафи та тривалі терміни ув’язнення за участь у протестах. Нові закони дозволили б уряду запроторити до в’язниці кожного учасника Майдану, тож загроза репресій стала для демонстрантів спонукою. Увечері 19 січня відбулися криваві сутички між ними та міліцією, і Майдан повернувся на перші шпальти газет усього світу.
Ескалація конфлікту відбувалася з обох сторін. 22 січня було викрадено Дмитра Булатова, одного з активістів Майдану. Його тримали в полоні вісім днів і весь цей час катували — зокрема, прибивали руки до дверей. Іншого активіста, сейсмолога Юрія Вербицького зі Львова, викрали з лікарні, де йому оперували око, пошкоджене на Майдані, а пізніше його знайшли в лісі мертвим. На тілі було видно сліди тортур[257]. Щонайменше п’ятеро інших активістів теж вважалися зниклими.
Саме тоді Янукович і правляча партія втратили контроль над західними та центральними регіонами країни, включно з Києвом. У Львові протестувальники 23 січня захопили будівлю обласної адміністрації. У Рівному вимагали повернення додому спецзагонів міліції, відряджених до Києва. У Черкасах відбулася сутичка між тисячами протестувальників і міліцією, яка охороняла будівлю міської адміністрації. Намагаючись заспокоїти повсталий народ, парламент 28 січня скасував закони, ухвалені ним усього за 12 днів до того, а кабінет міністрів на чолі з Азаровим пішов у відставку. Сутички між демонстрантами та міліцією в Києві почали вщухати, а в пресі з’явилися повідомлення, що кілька націоналістичних угруповань, незалежних від жодних політичних партій, відкололися від загального руху.
Проте 29 січня Янукович припустився фатальної помилки. Він примусив парламент проголосувати за свою версію законопроекту про амністію, яка ставила звільнення десятків затриманих протестувальників у залежність від звільнення ними адміністративних будівель. У законопроекті також містився ультиматум: якщо протестувальники не зроблять цього протягом 15 днів, міліція звільнить ці будівлі силоміць[258]. 2 лютого десятки тисяч демонстрантів зібралися на Майдані, аби відкинути умови Януковича. Тепер вони вимагали його відставки та дострокових парламентських і президентських виборів. Швидке погіршення політичної ситуації спонукало депутатів, раніше лояльних до президента, зрадити його.
Уранці 18 лютого протестувальники рушили до Верховної Ради з вимогою повернутися до Конституції 2004 року, яка обмежувала повноваження президента. Ситуація загострилася після того, як спікер парламенту припинив обговорення цієї теми. Міліція для нападу на демонстрантів скористалася послугами «титушок» — оплачених проурядових громил. Група демонстрантів вдерлася до штаб-квартири Партії Регіонів і підпалила її. Одна людина загинула у вогні[259]. Спецпідрозділи міліції атакували барикади на площі й насувалися на демонстрантів, застосовуючи водомети, гумові та бойові кулі і сльозогінний газ, в результаті чого загинуло троє чоловік — учасників протестів[260]. Люди намагалися пройти до парламенту, але їх зустріли автоматним вогнем[261].
У ході дедалі запеклішого зіткнення демонстранти відступили на Майдан і почали підпалювати намети, матраци та шини, створюючи вогняну барикаду[262]. Протистояння та стрілянина тривали всю ніч. На ранок було 25 убитих, в тому числі, зокрема, дев’ятеро міліціянтів[263]. Міліція заявила, що її співробітники були застрелені в голову та шию вище бронежилетів снайперськими кулями, але особи тих, хто стріляв, так і не були встановлені. Складалося враження, що в цих убивствах брала участь якась третя сила, озброєна снайперськими гвинтівками, не підпорядкована ані міліції, ані керівництву Майдану[264]. Одних протестувальників було вбито з вогнепальної зброї, інших забито до смерті міліцейськими кийками. Крім того, з обох сторін були сотні поранених[265].
257
«Ukrainian activists fear kidnapping, beatings and death», DW.com, January 27, 2014; «Euromaidan Activist Reappears as Casualties Rise in Ukraine», Freedomhouse.org, January 31, 2014.
258
«Ukrainians bring down Yanukovych regime, 2013–2014», Global Nonviolent Action Database, November, 2013 to February, 2014.
260
«At least 25 reported dead, more than 1,000 injured in Feb. 18 clashes», Kyiv Post, February 19, 2014.
262
Kurkov A. «Ukraine Diaries: Dispatches from Kiev», transl. by Sam Taylor, London: Harvill Secker, 2014, 118.
263
«Ukrainians bring down Yanukovych regime, 2013–2014»; «МОЗ: З початку сутичок померло 28 людей», Українська правда, 20 лютого 2014.