Майбутнє Росії пов’язане з трьома дуже серйозними проблемами: погіршенням стану економіки, братовбивчою війною, яка майже напевно коштуватиме Росії дедалі дорожче, та моральним занепадом, через який режим може залишитися без захисників у разі якогось серйозного виклику. Цих чинників, узятих разом, більш ніж достатньо для підриву стабільності системи.
Стале зростання рівня життя в 2000-х роках мало наслідком мовчазну угоду між владою та населенням. Владі дозволялося красти, доки триватиме подальше підвищення середніх доходів і матеріального добробуту. Однак це зростання економіки залежало від високих цін на нафту та газ, нормальному ж її розвитку заважала корупція. Коли в червні 2014 року ціна на нафту впала, Росія не мала інших порівнянних джерел доходів, а західні санкції у відповідь на анексію Криму завадили конче потрібним інвестиціям.
За цих обставин виникла серйозна небезпека соціальної напруги. Сьогодні в Росії 35% багатств країни контролюють 110 осіб — переважно приятелі Путіна та інші пов’язані з ним люди. Середні доходи домогосподарств з 2000 року підвищилися в сім разів — з 1650 доларів у 2000-му до 11900 доларів у 2013-му, але середній дохід у 2013 році дорівнював лише 871 долару. Інакше кажучи, у 50% відсотків дорослих росіян сімейний бюджет обмежувався 871 доларом чи навіть менше[318].
На початку 2015 року офіційний рівень безробіття в Росії все ще становив лише 5,1%[319], але за даними державної соціологічної служби ВЦІОМ, 35% росіян очікували скорочення своїх сімейних доходів у наступні три місяці внаслідок зниження зарплатні, а 26% чекали на звільнення з роботи одного з членів родини[320]. У 2014 році ціни на продукти виросли на 15,4%[321]. У більш нормальному суспільстві це не віщувало б якоїсь небезпеки, але в Росії подальше послаблення економіки позбавляє населення найважливішої підстави ігнорувати корумпованість еліт. Про стурбованість уряду може свідчити той факт, що він знизив ціни на горілку, незважаючи на потребу в доходах через падіння цін на нафту[322]. Це чітка ознака того, що влада має намір використати горілку як заспокійливе для населення.
Окрім послаблення економіки, загрозу для путінського режиму становлять і наслідки війни в Україні, яку він розпочав, але перебіг якої не здатен контролювати. Росіяни вважали спочатку, що вторгнення до Східної України пройде без втрат — як захоплення Криму. Така впевненість сприяла популярності цієї операції. Але оскільки число загиблих в Україні російських військових і добровольців продовжує зростати, намагання влади приховати масштаби втрат часто виявляються безглуздими та марними.
Після оприлюднення в Інтернеті супутникових світлин цвинтаря в Ростові, який швидко розширюється, російські журналісти поїхали на місце й сфотографували могили з літерами «НМ» («неопознанный мужчина») на табличках. Вони нарахували близько 500 таких поховань. Зважаючи на те, що одразу за кордоном йшли важкі бої, було логічним припустити, що ці могили належать російським добровольцям, убитим в Україні (військовослужбовців повернули б для поховання рідним). Проте директор цвинтаря наполягав на тому, що ці тіла було знайдено на вулицях Ростова[323].
Швидше за все число цих смертей збільшуватиметься. Росія з самого початку билася за те, аби всіляко дискредитувати революцію в Україні, не дозволити їй стати взірцем для аналогічних подій в Росії. З огляду на цю мету контролю бойовиків над частинами Донецької і Луганської областей із мільйонами зубожілих людей і непрацюючою економікою недостатньо. Якщо крихке припинення вогню, про яке домовилися в квітні 2015-го, буде порушено й бої поновляться, російські війська зіткнуться з українською армією, яка швидко набуває професіоналізму та має 2500 танків, з яких 44% перебувають у відмінному бойовому стані[324]. Наслідком цього майже напевно стануть тисячі нових загиблих, і російській пропаганді буде дедалі важче це виправдовувати, особливо якщо бої поширяться на території, де немає значної частки російськомовного населення.
І, нарешті, режимові Путіна загрожує моральний занепад, ініціатором якого є він сам. По суті, російська «еліта» поводиться у своїй країні як окупант, і такі масштаби є чимось надзвичайним навіть для клептократій. Відомий економіст Владислав Іноземцев говорив: «Немає в світі жодної іншої країни, де чиновники... збагачувалися б так швидко і в таких масштабах, а люди з таким браком професіоналізму досягали б подібних успіхів». Росія, писав він, «управляється як величезна корпорація... функціонування якої цілком підпорядковане завданню збагачення її менеджерів»[325].
324
«Боевики ДНР и ЛНР имеют столько же танков, сколько армии Германии, Франции и Чехии, вместе взятые», Inforesist.org, 12 апреля, 2015.