Я відчув тривогу, але не знав, як поставитися до пророцтва свого приятеля. У мене не було ілюзій щодо Єльцина та його оточення, але важко було уявити, що людина, яка прийшла до влади завдяки мирній антикомуністичній революції і масовій підтримці, вбиватиме власний народ заради збереження цієї влади. Однак наступні події змусили мене змінити свою думку.
4 вересня, о 21-й годині 40 хвилин, у Буйнакську — другому за величиною місті Дагестану — вибухнула вантажівка з бомбою. Вибух зруйнував п’ятиповерховий житловий будинок, в якому мешкали родини військовослужбовців 136-ї мотострілецької бригади. Це сталося, коли більшість людей були вдома і дивилися по телевізору футбольний матч Франція — Україна, тож десятки з них було поховано під руїнами. 64 людини загинуло, понад 100 було травмовано.
Пізніше стало відомо, що втрати могли бути набагато більшими. За кілька годин після першого вибуху в Буйнакську у вантажівці ЗІЛ-130 поблизу військового шпиталю було виявлено другу бомбу. Сапери зупинили її годинниковий механізм за 12 хвилин до вибуху. У вантажівці було знайдено 2 706 кілограми вибухівки — достатньо, аби висадити в повітря центральну частину міста.
Події в Буйнакську, хоч і серйозні, не приголомшили росіян, бо жертвами стали дагестанці, а Дагестан вважався воєнною зоною. Однак 9 вересня терористи завдали нового удару — цього разу в Москві. Після опівночі вибухнула бомба, закладена в підвалі будинку по вул. Гур’янова, 19, у робітничому районі на південному сході міста. Центральна секція будівлі була зруйнована, ліва та права сходові клітки залишилися стирчати по обидва боки провалля. Під руїнами кілька годин вирував вогонь. «Там внизу якесь пекло, — сказав один із рятувальників. — Навіть якби люди вижили після вибуху, вони згоріли живцем»[19]. У результаті вибуху 100 осіб загинуло і 690 було травмовано[20]. Російські посадовці звинуватили в підриві будинку чеченських терористів, які прагнули помститися за свою «поразку» в Дагестані. Московська ФСБ оголосила про виявлення на речах, вилучених на місці вибуху, слідів тротилу та гексогена — потужної військової вибухівки.
За чотири дні, 13 вересня, вибух на Каширському шосе, 6, у Москві зрівняв із землею дев’ятиповерховий цегляний житловий будинок, перетворивши його на купу сміття. На довершення жаху вибух стався о п’ятій годині ранку, коли майже всі мешканці спали. Того ранку москвичі прокидалися під телевізійні кадри з робітниками аварійних служб, що відчайдушно просувалися руїнами. Кількість загиблих склала 124 людини, поранених було семеро[21].
Тепер російську столицю охопив невимовний жах. Було наказано перевірити на наявність вибухівки кожен із 30 тисяч житлових будинків міста[22]. Жителі організовували цілодобові патрулі. До міліції надходили тисячі дзвінків із повідомленнями про підозрілі дії.
Того ранку, коли на Каширському шосе стався вибух, спікер Держдуми Геннадій Селезньов оголосив на засіданні Ради Думи, що минулої ночі в місті Волгодонськ також було підірвано житловий будинок. Але важливість цієї інформації з’ясувалася тільки пізніше.
Шістнадцятого вересня географія терору розширилася. Ще тривали похорони московських жертв, коли у Волгодонську вибухнула бомба, закладена в автівку. Вибухова хвиля знищила фасад дев’ятиповерхового житлового будинку. З-під уламків було витягнуто 18 мертвих тіл, зокрема два дитячих, 89 людей було госпіталізовано. Цей вибух, як і на Каширському шосе, стався о 5-й ранку. Психічний шок був таким сильним, що після цих подій сотні людей не хотіли спати в своїх домівках і проводили ночі на вулиці. Від бомби залишився кратер глибиною 3,5 метра й шириною 13–15 метрів. Частини автівки, в якій була закладена бомба, розлетілися на півтора кілометри[23].
Волгодонський вибух, здавалося, означав, що тепер слід очікувати подібних терактів у містах за межами Москви. Ці очікування справдилися, але з несподіваними наслідками.
22 вересня, о 20.30, Олексій Картофельников повертався після вихідних, проведених на дачі, додому, до свого помешкання в Рязані — місті, що знаходиться в 120 км на південний схід від Москви. Він помітив білу «Ладу», припарковану перед будинком № 14/16 по вул. Новоселів, на задньому сидінні якої сидів чоловік. Останні дві цифри на номерах машини були прикриті папірцями з написаною на них цифрою «62» — кодом Рязані. Картофельников піднявся до своєї квартири й зателефонував до міліції. Його донька Юлія, 23-річний медик-інтерн, вийшла на балкон і побачила, як із підвалу будинку вийшов чоловік, подивився на свій годинник і сів у машину, де на нього чекали дві особи. Тим часом ще один мешканець будинку, Володимир Васильєв, повертаючись додому, теж помітив цю машину. Папірець із цифрою «62» на її задньому номері встиг відпасти, тож тепер передній і задній номери не збігалися. Васильєв теж зателефонував до міліції.
19
Yablokova O., Saradzhyan S., Kor L. «Apartment Block Explodes, Dozens Dead», The Moscow Times, September 10, 1999.
23
Dunlop J. B. «The Moscow Bombings of September 1999», 238; «September 1999 Russian apartment bombings timeline», The Fifth Estate, January 8, 2015.