Коли міліціянти прибули, Юлія наполягла, аби вони перевірили підвал. Той використовувався місцевими безхатченками як вбиральня, тож міліціянти не хотіли туди йти, але зрештою погодилися, спустилися східцями й негайно вибігли назад, волаючи: «Там бомба!». У будинку запанував безлад. Міліція почала обходити квартири, наказуючи мешканцям залишити будинок. Ті виймали немовлят з колисок, хапали документи й поспіхом натягували верхній одяг. Надто хворі чи слабкі, аби вийти самостійно, залишалися вдома.
Стоячи на вулиці, мешканці дивилися, як міліціянти, включно з Юрієм Ткаченком, керівником загону саперів, входять до підвалу. У підвалі Ткаченко знешкодив вибуховий пристрій із годинниковим механізмом, а потім перевірив три мішки з білою кристалічною речовиною за допомогою газового аналізатора. Аналізатор показав наявність у мішках гексогена — тієї самої речовини, що використовувалася під час попередніх підривів житлових будинків. Тепер не було сумнівів, що хтось збирався висадити в повітря і цей будинок.
Мішки витягли з підвалу опів на другу ночі, і агенти ФСБ вивезли їх геть. Але вони забули забрати із собою високопрофесійний військовий детонатор, який залишився в руках саперів, наступного дня вони його сфотографували.
На підставі описів, зроблених Картофельниковим, його донькою та Васильєвим, міліція склала фотороботи підозрюваних. Залізничні вокзали та аеропорт були оточені, на всіх шляхах, що вели з міста, встановлені КПП.
Білу «Ладу» знайшли на світанку, залишену на стоянці. Трохи пізніше з телефона-автомата в Рязані було зроблено дзвінок до Москви, і телефоністка, яка виконувала з’єднання, встигла почути фрагмент розмови. Той, хто дзвонив, сказав, що з міста неможливо виїхати непоміченими. Голос на іншому кінці відповів: «Розходьтеся й вибирайтеся кожен окремо»[24]. Телефоністка доповіла про дзвінок міліції, яка відстежила номер. Яке ж було її здивування, коли виявилося, що номер належав не чеченським терористам, а ФСБ. Невдовзі терористи були заарештовані, але приголомшили міліцію, показавши посвідчення співробітників ФСБ. Незабаром ФСБ наказала їх звільнити.
Тепер ФСБ не залишалося нічого іншого, як запропонувати якесь пояснення. У п’ятницю, 24 вересня, директор ФСБ Микола Патрушев, вийшовши з наради в Кремлі, повідомив репортерам, що евакуація людей з будинку в Рязані була складовою тренувальних навчань.
Заява Патрушева суперечила тому, що впродовж двох днів повідомляли державні органи. Уранці 23 вересня очільник Рязанського управління ФСБ Олександр Сергеєв виступив по телебаченню й привітав мешканців будинку з порятунком від теракту. Міністр внутрішніх справ Володимир Рушайло оголосив по національному телебаченню про відвернення спроби терористичного акту. А тепер Патрушев називав цей інцидент тренуванням. Знайдені саперами мішки, за його словами, містили цукор, а дані аналізатора про наявність гексогену були помилковими. В інших містах проводилися аналогічні навчання, сказав Патрушев, але лише в Рязані люди зреагували так оперативно. Він похвалив жителів міста за пильність.
Такий розвиток подій викликав обурення в Рязані, де люди провели ніч на 23 вересня просто неба. Журналісти висловили припущення, що винуватцями й чотирьох попередніх вибухів були не чеченці, а ФСБ. Проте суспільство не виявило якоїсь організованої реакції, і на другий день після знаходження бомби у Рязані російська авіація почала бомбардувати грозненський аеропорт, а 1 жовтня російські війська перетнули кордон Чечні, розпочавши другу Чеченську війну.
Свого часу саме обурення «підступним нападом» Гітлера на Радянський Союз допомогло радянському народу мобілізуватися в перші дні Великої Вітчизняної війни, відтоді цей напад залишався в свідомості російського народу певною моделлю поведінки. Підриви житлових будинків було організовано за аналогічною моделлю. Більшість росіян вважало, що чеченці принесли російському народові війну й тепер мали за це заплатити. Рязанський епізод, хоч і тривожний, був забутий у вирі швидкого розвитку наступних подій.
24
Litvinenko A., Felshtinsky Y. «Blowing Up Russia: Terror from Within», New York: S.P.I. Books, 2002, 75.