Гріх було не задуматися над, з дозволу сказати, співжиттям російського й українського народів на українській таки землі. Гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність...
ББК 84.4УКР6
Г97
Публіцистичний цикл Євгена Гуцала, названий за однією зі статей «Ментальність орди», складають статті, що друкувалися впродовж 1993—1995 років у газеті «Літературна Україна». За них авторові посмертно присуджено Всеукраїнську премію імені Івана Огієнка.
До нинішнього, другого і доповненого, видання «Ментальності орди» додано дві статті, що не ввійшли до попереднього видання. Це «Всяка хурда-мурда, або ж Чи Стамбул — столиця Росії?» та «Остання незавершена стаття Євгена Гуцала».
Об'єднання їх в одному циклі цілком виправдане, тематично всі вони становлять цілісність, бо присвячені деконструкції культу російського народу, тривалий час нав'язуваного українцям.
Редактор-упорядник
Леся Воронина
© Є. П. Гуцало» спадкоємці, 2007
© Л. Т. Масенко, передмова, 2007
© Видавничий дім «Києво-Могилянська
академія»
ISBN 966-518-392-3
ЄВРАЗІЙСЬКИЙ ПРОСТІР:
ПОГЛЯД З УКРАЇНИ
Перше видання книжки Євгена Гуцала «Ментальність орди» вийшло у видавництві «Просвіта» в 1995 році, вже після смерті письменника, яка сталась у липні того ж року.
В основу видання було покладено цикл публіцистичних статей Гуцала, опублікованих упродовж 1993—1995 років у «Літературній Україні». Об'єднання їх в одній книжці цілком виправдане, тематично статті становлять цілісність — їх присвячено деконструкції культу російською народу, тривалий час нав'язуваного українцям.
У нинішньому, другому і доповненому, виданні «Ментальність орди» надруковано дві статті з цього публіцистичного циклу, що не ввійшли до попередньої книжки: «Всяка хурда-мурда...» та стаття, яку письменник не встиг завершити через раптову смерть. Вона так і зветься «Остання незавершена стаття Євгена Гуцала».
Не належить до цієї тематики лише перша стаття «Пектораль», Вона також не ввійшла до першого видання «Ментальності орди». Однак не випадково саме цією статтею відкривається розділ публіцистики в п'ятому томі «Вибраних творів» Євгена Гуцала, що вийшов 1997 p. І є своя глибока закономірність в тому, що публіцистичний цикл письменника в зазначеному виданні починається з «Пекторалі». Цю статтю, чи, швидше, есей, написаний раніше, в 1993 році, надихає віра у відродження України, її творчої потуги, втіленої в слові, пам'ятках культури, історії. «З глини, з пороху, з небуття-буття відновлюється Україна, її душа, її слово». Проте повернення до себе, до своїх джерел вимагає величезних зусиль. Адже українське суспільство пережило кілька століть жахливих
руйнацій, коли були дискредитовані всі християнські заповіді,
коли обман, брехня, ошуканство стали нормами моралі.
«І невже це суспільство зміниться, переродиться,
постане в іншій іпостасі?» - запитує письменник. І відповідає
твердим: «А повинне. І повинні відродитися українська душа,
українське слово. І багатостраждальна література. Важкі
ці пологи, але інших метаморфоз нам не дано, бо
умови — вкрай жорстокі, нелюдські».
У публіцистичному циклі, названому за однією зі статей «Ментальність орди», Гуцало, власне, й аналізує першопричини тих украй складних обставин, в яких Україні доводиться долати шлях повернення до себе. Поштовхом до написання статей стала посилена реанімація в засобах масової інформації після приходу до влади А. Кучми поняття євразійського простору і тези про необхідність повернення України до євразійської цивілізації, в орбіті якої вона перебувала впродовж кількох століть.
За переконанням письменника, саме тривала залежність України від Росії в межах створеної російським етносом імперії і спричинила жорстокі нелюдські умови життя «на нашій не своїй землі». У промові, виголошеній під час одержання премії фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів, Гуцало так пояснював мотиви, що спонукали його до написання «Ментальності орди»: «Але ж гріх було не задуматися над співжиттям... російською та українського народів на українській таки землі, гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі. Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав'язувався культ російського народу, нам постійно нав'язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав'язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспективності, цивілізація мародерства»[1].