Чи не правда, цікаво звучить, коли ми говоримо про постійну й невідворотну русифікацію, остання фраза з цитати? Російський народ — в умовах царської, радянської чи тепер от специфічно незалежної і начебто демократичної Росії — незмінно був народом-русифікатором, і за природою своєї ментальності й повинен бути народом-русифікатором, але академік Д. Лихачов наділений якимось квазірозумінням русифікації — як блага, дарованим народом великим народам малим. «Великий народ должен помогать малому сохранить себя, свой язык, свою культуру». Здавалося б, що тут заперечувати, з чим сперечатися? Великий народ! А хто його назвав великим, може, оті «малі», чи він сам себе назвав? І чому це так завжди виходило, що там, де появлявся російський народ, інші неодмінно ставали малими, а в кращому випадку — молодшими братами, але статус молодшого брата
ніяк не рятував становища? Тобто — й молодший брат неодмінно підлягав русифікації.
А як «великий» народ помагає «малому» (мені подобається оця фельдфебельського ума «табель о рангах» - «великий» народ, «малий» народ, «старший брат», «молодший брат»!), дуже яскраво видно сьогодні в Чечні, ото вже помагають зберегти себе! Отже, винищення — це і є форма допомоги, тільки так обертається реальна допомога? Цікаво: чеченці зберегли свою мову, то якої це допомоги коштувало Росії, га, а чи чеченці зберегли свою мову всупереч реальній — себто русифікаторській — політиці Росії?
Академік Д. Лихачов повчає: «Необязательно сильный народ многочислен, а слабый малочислен. Дело не в числе людей, принадлежащих к данному народу, а в уверенности и в стойкости его национальных традиций». Чом би й не згодитись? У випадку з чеченцями — справді справа у впевненості і стійкості національних традицій. То чому ж Росія з такою агресивністю й люттю хоче знищити не просто ці національні традиції, а й сам народ неодноразово намагається знищити, коли, за твердженням академіка Д. Лихачова, повинна б помагати йому зберегти себе? Хоч як вдавайся до словесної еквілібристики, а реальна дійсність це не еквілібристика, вона однаково вперто засвідчує, що отака допомога — в кращому випадку нівеляція... з перспективою знищення. І це в той час, коли, за твердженням академіка, великий народ зі своєю культурою, зі своїми національними традиціями, зобов'язаний бути добрим, особливо коли від нього залежить доля малого народу. Еге ж, добрий — добрішого не придумаєш, і дуже чітко й завжди простежується, в чому його ця зобов'я- заність - і в ставленні до інших, і в формах свого самоствердження... Ох і видно добре, як доля малого народу — в даному разі чеченського — сьогодні залежить від Росії! Та хіба це доля?! Ця доля — гірша всякої недолі.
Зворушує до сліз оце милосердно-гуманне, великодушне академікове: «Великий народ должен помогать малому сохранять себя, свой язык, свою культуру».
У даному «чеченському варіанті» (геополітик С. Шатохін) допомагати зберегти себе — від кого? Та від кого ж, як не від самої Росії.
А від кого допомагати захищати чеченську мову?
Та від кого ж, як не від Росії і від російської мови.
А від чого й від кого захищати свою культуру?
Та від кого ж і від чого, як не від Росії і від російської культури. Бо й російська культура, на жаль, здатна виконувати агресивні функції, як і російська мова, як і їхній творець і носій - російський народ.
І в зв'язку з цим незмінним «чеченським варіантом», яким геополітик С. Шатохін з апломбом одного з гоголівських героїв (котрий був упевнений, що «Испания у меня под мышкой») погрожує Україні, я ніяк не перестаю захоплюватися вже неодноразово цитованим О. Твардовським — про швидку медичну допомогу з поеми «Теркин на том свете»: «сама режет, сама давит, сама помощь подает»!
І ще — начебто виважене, начебто зобов'язуюче, подане розбивкою «должен»... Як відомо, в силу «Божьего предопределения», в силу «Божьего промысла» народ «должен» завоювати чужий народ на його споконвічній землі, а потім, на думку академіка Д. Лихачова, цей великий народ на чужій землі уже «д о л ж е н» цьому народу «помогать сохранять себя, свой язык, свою культуру». Господи праведний, та хто сказав, крім академіка Д. Лихачова, що російський народ «должен»? Нічого він не «должен» чеченському народові, крім найголовнішого — кремлівський збройний монстр таки справді «д о л ж е н» (а тут уже розбивка особливого — щирого! — наповнення) піти геть з Чечні, давши змогу чеченському народові самому захищати й творити і самих себе, і свою мову, і свою культуру, що він і демонструє, ось уже півроку чинячи всечеченський опір московській безмежно цинічній агресії. Але, на жаль, і в цьому «чеченському варіанті», як заявив академік Д. Лихачов, «нельзя уйти от самих себя...»