Та й не видно, щоб хотілося «уйти от самих себя». Усвідомлення необхідності піти з Чечні — це зрадити національний характер. Тут повторю уже сказане раніше. В пролозі праці «Заметки о русском» академік пояснює причину появи цієї своєї «негромкой» полеміки — «с чрезвычайно распространившимся и у нас и на Западе представлением о русском национальном характере как о характере крайности и бескомпромиссности, «загадочном» и во всем доходящем до пределов возможного и невозможного (и, в сущности, недобром)». Коли поглянути на цю «негромкую» полеміку академіка на тлі чеченських подій сьогодні, на тлі реалій, які творить в силу своєї первородності російський національний характер, великий народ, який «должен» і т д., — то хочеться запитати в академіка-патріота-великодержавника: події в Чечні підтверджують чи спростовують тези його опонентів? І так само — події в Чечні підтверджують чи спростовують його власні тези? Для мене відповідь може бути лише однозначна: академік затіяв полеміку, будучи впевнений у своїй правоті, хоча в цій полеміці правота ніколи не може бути на його боці. Про природу цієї впевненості, тобто самовпевненості, є що сказати, але й без слів — зрозуміло.
Академік Д. Лихачов — з прологу до «Заметок о русском»: «Вы скажете: но и в полемике следует доказывать! Ну а разве распространившееся ныне на Западе, да и частично у нас, представление о русском национальном характере, о национальных особенностях русской культуры, и в частности литературы, доказано кем-либо?»
Зупинитися на всіх доказах, аргументах, на сюжетах міркувань пітерського ерудованого полеміста немає змоги та й немає потреби, але на деяких — таки можна, треба й необхідно.
Д. Лихачов захоплено зізнається, що для росіян природа завжди була свободою, волею, привіллям, і радить послухатися до волі, де погуляти на волі, вийти на волю, і воля — це відсутність турбот про завтрашній день (!), це безтурботність, блаженна зануреність в усе нинішнє, те, що є. Мовляв, широкий простір завжди володів серцями росіян. Цей простір виливався в поняття і уявлення, яких нема в інших мовах. Чим, наприклад, відрізняється воля від свободи? Д. Лихачов відповідає: тим, що воля вільна — це свобода, об'єднана з простором, і нічим не перегородженим простором. «Притеснять человека — это прежде всего лишать его пространства, теснить... Воля — это большие пространства, по которым можно идти и идти, брести, плыть по течению больших рек и на большие расстояния, дышать вольным воздухом, воздухом открытых мест, широко вдыхать грудью ветер, чувствовать над головой ветер, иметь возможность двигаться в разные стороны — как вздумается».
21-24.06.95 р.
Поштовхом до написання «Ментальності орди» стала стаття відомого російського вченого академіка Д. Лихачова в журналі «Новый мир» «Нельзя уйти от самих себя... (Историческое самосознание и культура России)». Свого часу академік, який ще в сталінську добу зазнав, почім ківш лиха, активно підтримував прогресивні рухи в Україні (та й не тільки), та коли справа зайшла про повернення культурних цінностей, награбованих царською та радянською імперіями у «менших братів», де й поділися його симпатії...
Василь Плющ
Особлива цінність книжки Є. Гуцала «Ментальність орди», як на мене, полягає в тому, що в ній про багатовікову історію московської експансії та про хижацьку сутність російського колоніалізму сказано словами самих же росіян: і оскаженілих від крові генералів-завойовників типу Єрмолова чи Скобелева, і поетів, які вславляли нескінченні колоніальні війни імперської Росії, і тих порівняно нечисленних шляхетних синів Росії, які ставали на захист народів, винищуваних імперською ордою.
Михайло Москаленко
[1] Гуцало Євген. Твори- У-S- -. К., 1997. - Т. 5.: Поезії. Статті. - С. 8.
[2] Толочко Олексій. Ментальність Ясиру// День. - 1996,- 25 груд.
[3] Урок української. - 2006. - № 10. - С. 63.