4. Фольклор, билини — таки дзеркало. Й дзеркало не таке просте, що в ньому можна побачити тільки минуле, а значно складніше — в ньому можна побачити своє сьогоднішнє. А також - і своє завтрашнє, себто майбутнє.
Думку про таке чародійне дзеркало (яйце-райце! футурологія-голографія!) викликає билина «Илья Муромец и голи кабацкие». Не впевнений, що хтось із дослідників фольклору чи політиків учорашнього-сьогоднішнього дня може похвалитися паралеллю між Іллею Муромцем і Леніним, а я от хочу похвалитися сміливістю такої ретроспективної аналогії, вважаючи, в силу рутинної інерції, Іллю Муромця ленінцем-предтечею, як самого Леніна таки вірним і послідовним муромцем, і якщо вже - Ілліч, то чи Ілліч не від Іллі Муромця?
Висновки ґрунтуються ось на чому. Хоч і де вештався богатир у чистому полі, та дістався стольного Києва. Тут захотів похмелитися, а що його мошна спорожніла, то попросив «три бочки сороковые зелена вина безденежно». «Чумаки целовальники» йому вловили, обізвавши старим собакою. Що ж чинить предтеча ленінізму?
Да не много-то Илья у них спрашивал,
Да не много с ними разговаривал.
Приходил он ко подвалу кабачному,
Он пинал правой ногой во двери подвальны, Брал он бочку сороковую под пазуху,
Да другую брал под другую,
Третью бочку он йогой катил
Выходил Илья да на зеленый луг,
Закричал во всю голову человечий
Во всю силу свою богатырскую
Он зычным громким голосом:
«Ай вы братцы мои пьяницы,
Да вы голи кабацкие,
Кабацкие голи, мужички деревенские!
Вы пожалуйте ко мне на зеленый луг,
Да вы пейте у меня зелена вина допьяна;
Вы молите Бога за старого».
Звичайно, «голи кабацкие» відгукнулися, не відмовилися (як і новгородці не відмовилися на клич Васьки Буслаева «пить и есть из готового»), - як і не відмовилися на клич муромця Ілліча, кинувшись із сокирою на рідну матушку Росію й на неньку Україну, бо ж, бачте, без пограбування українських багатств - вугілля, руди, хліба, російська революція загинула б, і справді — загинула б, а так он на скільки розтягнулася її агонія, що й досі краю не видно.
5. Цей билинної слави і билинної невмирущості Васька Буслаєвич
Со пьяницы, с безумицы,
С веселыми, удалыми добрьти молодцы Допьяна уж стал напиватися, —
А и ходя в городе уродует:
Которого возьмет он за руку,
Из плеча тому руку выдернет;
Которого заденет за ногу,
То из гузна ногу выломит;
Которого хватит поперек хребта,
Тот кричит, ревет, окаречь ползет...
Васька зібрав хоробру дружину - з тих, «кто хочет петь и есть из готового», всі - відчайдухи та шибайголови. А така сила завжди повинна прагнути виходу й утвердження. Ця сила ось так утверджується в Новгороді: «Какой зайдет, убьют его, за ворота бросят». І все це без будь-якої мотивації, бо коли молодецтво домагатиметься мотивації, то автоматично перестане бути молодецтвом, себто - «удалью». Після нападу на царський шинок хоробра дружина вдається до традиційної забави.
Начали уж ребята боротися,
А в ином кругу в кулаки битис:
От тое борьбы от ребячия
Началась драка великая...
Прибили уже много до смерти.
Вдвое, втрое перековеркали,
Руки, ноги переломали...
И дерутся они день до вечера.
Молоды Василий сын Буслаевич
Со своей дружиною хороброю,
Прибили они во Новеграде,
Прибили уже много до смерти...
Ось така буйна вдача у Васьки, ось такі масштаби і велич народного характеру, який не є чи нетиповим, чи винятковим, зовсім ні, він - плоть від плоті народної, і ця плоть народжує саме таких значних героїв, і Васька Буслаєв уособлює їх найяскравіше і найдостойніше. Духовні побратими відзначаються тими самими діяннями: «которого заденет за ногу, то из гузна ногу выломит». О, бійка-драка на Русі, цей апофеоз народного молодецтва, чи не найколоритніше й найзагадковіше в «загадковій» російській душі, оспівана багаторазово ж у фольклорі, так і в художній літературі, і як тут не згадати «Песню про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова» М. Лєрмонтова.