Отже, «подвиг на пользу России». Причому цей подвиг, як і інші подібні подвиги, звершується неодмінно коштом і за рахунок «дикарей», які чомусь вперто не розуміють ні «подвига на пользу России», ні подвигу Росії на їхню ж таки дикунську користь, і обидві ці благодійницькі користі треба дикому дикунові вбивати в голови силою вогнепальної зброї, бо якісь інші способи йому ніяк не підходять. Ну хіба ж це не трагедія орди, яка хоче бачити себе в ролі і благодійника, і місіонера?! Важко порятуватися від сарказму. Хочеться послатися на «місіонера» В. Налівкіна, котрий у своїх спогадах про цих самих благодійників писав, що «вони так нещадно стріляли і кололи багнетами, що суперничати з ними не було змоги», і що «бродяча Русь» була «на незмірно нижчому щаблі, ніж осілий тубілець». Але російський історик-патріот просто не може не виступати в одному ряду з творцями подвигу на користь Росії - з рушницею В руці.
II. Історик-патріот С. Соловйов у своїй 29-томній «Истории России с древнейших времен» не міг не виступати в одному ряду з творцями «євразійського простору» й радянської доби, тут «євразійського» матеріалу — море, й радянський матеріал нічим не відрізняється від матеріалу сторічної чи трьохсотрічної давності, хіба що для камуфляжу до відомого кривавого гарніру в радянський час додано соціально-класову марксистсько-ленінську підливку. Цей свіжіший матеріал усім добре відомий, і можна послатися бодай на таку публікацію в журналі «Дружба народов», 1992 рік. Цитується доповідна одного з чотирьох голів Ради народних комісарів Туркестану К. Сорокіна, якого репресовано в тридцятих роках. «От мусульман отбирают все, и не только отбирают, но и убивают их. Наши солдаты вместо защиты несут грабежи и убийства... население терроризовано и бежит... Но, может быть, возразит кто-нибудь, это — не партия, а скорее армия чинит насилие. Но партия стоит во главе... партийные товарищи не принимают никаких мер для улучшения положения... процветают пьянство и безобразия, и, конечно, партия несет на себе вину за это. Мусульманский пролетариат просит пощады у русских, но те отвечают, что не доверяют им. Мусульман травят, даже расстреливают... Мусульманская беднота терпит от наших отрядов, уничтожающих без разбору их имущество, жен и детей... вполне понятно, каким образом они могут относиться к нам дружески, когда видят только оскорбления. Мы сами делаем их националистами...»
Як раніше — так і тепер. І все це один і той самий «євразійський простір» з одними й тими самими безрозмірними історичними іграми благодійників-місіонерів, «уничтожающих без разбору их имущество, жен и детей». І коли нині від деяких українських політиків чи державців чуєш, як вони просяться самі в цей «євразійський простір», то хочеться вигукнути: схаменіться, хлопці, чи ви чемериці об'їлися?! Та тікати треба з такого «простору», й чим далі, тим краще! Ну, добре ще б тільки пропонували своє «имущество, жен и детей», кат із вами, а то й тих, хто поступатися добровільно ніяк не хоче...
111. Московські преса і телебачення сьогодні переповнені подіями в Таджикистані, тими бойовими сутичками, які йдуть на кордоні з Афганістаном. І хоч М. Горбачов після ганебної багаторічної війни вивів російські війська з сусідньої держави, проте нині ця «афганська» війна знову спалахнула й точиться вже на таджицькій території, по кордону на річці П'яндж. Поки що - з перемінним успіхом. Численні московські геополітики та генерали по-своєму обґрунтовують необхідність утримувати кордон Росії (камуфлюючи - кордон СНД) саме по річці П'яндж, бо ж не випадає великій державі носитися з кордоном, як дурневі з писаною торбою. Тому-то й підтримують місцевий комуністичний і проросійський уряд, збройною силою борючись із опозицією, дестабілізуючи сусідню державу. Але до яких пір можна дестабілізувати? Невже свіжий кривавий афганський урок так нічого й не навчив? Бо коли зважити на урок, бо коли спробувати заглянути в завтрашній день, то, звичайно, доведеться надати можливість таджицькому народові самому вирішувати свої внутрішні справи, свою долю, а кордон так званого СНД, себто Росії, таки забирати з ріки П'яндж, і це буде зовсім не акція дурня з писаною торбою, а вимушена розумна акція. Ось тільки ж — куди нести кордон? Справді, куди? Та й тільки почни носити кордони — не наносишся, бо Азія не захоче знати нав'язаних їй рамок. Азія — це таки не Балтія.