Отже, «тубільці» вміли довести себе до кондиції на місцевому матеріалі, вдаючись до своїх традицій. Проте росіяни, звичайно, принесли й свої традиції, і їхньою зброєю теж заходилися русифікувати край. С. Крашенінніков свідчить: «Что касается до питья, то камчадалы не знали кроме воды до самого свого покорения: для веселья пивали они мухомор, в воде настоянный... а ныне пьют и вино, как и тамошние жители, и со всем на нем пропиваются». Значить, цивілізація алкоголю разом з російською експансією повинна була прийти - й цивілізація алкоголю таки неминуче прийшла до всіх «народів Росії» — хай то «малі народи» Сходу чи Півночі; хай то «дикуни» Півдня, а насправді - багатовікові мусульманські цивілізації, хай там язичництво чи буддизм.
У 1913 році В. Налівкін у нарисі «Туземцы раньше и теперь», пишучи про Туркестан, про колонізацію краю та примусову русифікацію місцевого населення, зокрема, зупиняється на такому аспекті. Відомо, що згідно із законами шаріату вживання алкоголю переслідувалося й осуджувалося, але ж — у край прийшли росіяни! В. Налівкін пише, що п'янство серед тубільного населення стало доходити до неймовірних розмірів. У святкові дні не можна було вийти на вулицю, не наштовхуючись майже щохвилинно на п'яних і підпилих тубільців, що носилися по російських і тубільних містах, розвалившись у звозчицьких екіпажах, з голосними й не завжди пристойними піснями, очевидно, наслідуючи російських п'яних майстрових та солдатів. Ті самі п'яні валялися на лавках міських бульварів. Повсюдно посилювалося злодійство, торгові обмани і загальна, так би мовити, розпуста... Люд, який недавно голосно вітав свободу вживання гарячих напоїв, уволю накуражившись, перебував у стані тієї вибитості з колії, того морального похмілля і невдоволення самим собою, за якого достатньо одного вмілого окрику для того, щоб погнати це стадо в будь-якому напрямку.
Як результат тотального оп'яніння — атрофовано розум, волю, національну гідність, як результат — людське стадо, яке можна гнати будь-куди й будь-якими засобами, бо це людське стадо вже не здатне відібрати батога чи канчука для власного поганяння.
М. Шелгунов у книзі «Очерки русской жизни», видання 1895 року, пишучи про російську колонізацію Кавказу, не може не помітити того самого, що й В. Налівкін у Туркестані. «Являясь на Кавказ в качестве культурной силы, русский вносил и свой обиход, и свои привычки, и свои деревенские и общественные порядки. Кабатчик, поэтому, должен быть играть на новом месте важную роль и выдвигаться в качестве первого пионера русской цивилизации. Вместе с кабатчиком развивалось и пьянство, а за ним шли традиционный русский волостной писарь и старшина (атаман). Кабатчик устанавливал основы легкой наживы, а писарь и атаман — основы гражданских отношений».
І тому подібне. Стомливо наводити незчисленні цитати й свідчення, як споювались племена й народності в тундрі чи в лісотундрі — аби шляхом споювання і обману відібрати плоди трудящих рук, забрати в наложниці їхніх жінок і дочок, відібрати багатства землі — їхньої таки справді землі обітованої. Цивілізація алкоголю несла виродження та зубожіння — як колись, так і тепер, спричинялася і і спричиняється до виродження та зубожіння, «а нагому- босому шумит разбой», як мовлено в «Повести о Горе-Злосчастии», і там же: «не быть бражнику богату».
Ми знаємо, яким скаженим п'яницею був Петро І — гордість російської історії, і як водночас він боровся з п'янством. Знаємо про сухі закони, про монопольне право держави на продаж горілки, про «монопольки». Знаємо, як Сталін з допомогою горілки і споювання народу будував соціалізм. Знаємо, як в ім'я побудови світлого майбутнього Горбачов та Лігачов боролися з п'янством - і в зв'язку з цим у прірву впав державний бюджет, бо на горілці та п'яному народі цей бюджет і тримався, як трималися й п'яні візії про світле майбутнє. «Вогняна вода» — як напалм! — котилася й котиться по одній шостій земної кулі, де, як сказав у минулому столітті американець Г. Кеннан, усе тримається на церкві й на кабаку. О, п'яна «Русь-тройка!». «Русь, дай ответ! Не дает ответа».
Ну чим не тотальний ефект мухомора?!
«Москва-Петушки» - як писав проникливий і мудрий В. Єро- фєєв.
V. Відомий американський письменник Георг Кеннан побував у Західному Сибіру в 1885 році - щоб познайомитися з системою тюрем і становищем в'язнів. Його книга «Сибір!» зажила гучного розголосу, її було перекладено на мови всіх європейських держав. Із живого конгломерату його вражень, що цікаві й сьогод-