І мимоволі схиляєшся до думки, що, мабуть, оця сподівана відповідь — у суті й смислі пізнання.
Людина егоцентрична, свідомо й підсвідомо відчуваючи і уявляючи себе не просто центром Всесвіту, а й його замкнутою на собі сутністю, вона так само свідомо й підсвідомо уособлює в собі людство (безперервна логічна ланка: власна особа — діти — родина — плем'я — народ — людство). Відтак людина сама для себе є мірою пізнання космосу, його розвитку та законів, і міра пізнання самої себе — і всього людства — через свою індивідуальність. Організм індивідуальності стає синонімом організму людства, а організм людства — синонімом організму індивідуальності. Певна людина, проживаючи своє певне життя, наче проживає життя всього людства, відтак і життя людства — і минуле, і майбутнє — прочитується і моделюється досвідом окремої людини, і досвід людини стає досвідом людства — і навпаки: часове безмежжя людства конкретизується в обмежених рамках життя окремої людини; прагнення безсмертя окремої людини знаходить своє розв'язання і втілення у довготривалості людства, і ця довготривалість навіює ілюзію безсмертя як окремій людині, так і самому людству. І фатальна обумовленість і приреченість кожної людини, як і кожного покоління, спізнати все це лише на власному досвіді — з таким гострим відчуттям власної приреченості до космічних процесів, наче й не було ніяких чужих попередніх досвідів, а твоє життя і твій досвід єдино правдиві й незрівнянно дорожчі за чужі умоглядні досвіди, хай то досвіди твого батька-матері, близьких чи дальших пращурів, роду, племені, народу, людства. Твоє власне буття, багатократно віддзеркалене у віковічних дзеркалах, має для тебе непорівнянну цінність і переконливість, бо тут переконливість і сутність особистої причетності, які забезпечуються твоїм життям і смертю.
«Минуле відновлює Бог!»
«І мудрість — то ловлення вітру».
«І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!».
Хай так, безумовно так, але разом з цим гірким усвідомленням - «пісня над піснями» незнищенності та величі людських почуттів, любові, бажань, хіті, й ця непереможна «пісня над піснями» скидається на вогонь, якого й не треба було Прометею викрадати в богів, щоб віддати людям, бо вогонь спередвіку і складав сутність людської душі.
Передумовою й умовою Еклезіястової трансісторичної печалі та Соломонової «пісні над піснями» є смерть і безсмертя. Очевидно, найуніверсальнішою релігією свого часу було язичництво, яке у давнину осяяло всі племена і раси, давши людям як відчуття розумності й незнищенності природи, так і відчуття своїх власних незнищенності й безсмертя. Переселення душ. Теорія «метемпсихозу» в грецькій філософії, цю теорію розвинув Піфа- гор у VI столітті до нашої ери. Душа за постулатами язичництва — безсмертна — і в Україні, і в Африці, і на островах Полінезії, хіба що переселяється чи в джерело, чи в дерево, чи в пташку, і в різному бутті безсмертна людська душа прибирає хіба що різних форм. Залишаючись сама собою — вічною мученицею і вічною блукальницею. І чи були місіонери, які б несли колись ідеї язичництва по землі? Язичництво для людства було таке ж природне, як сама природа, язичництво не вичленювало людину з середовища, а єднало, гармоніюючи їхні взаємовідносини, ототожнювало людину з природою, а не творило з них антиподів чи ворогів.
Християнській релігії, як і іншим релігіям, що прийшли на .зміну язичництву, теж притаманне сповідування ідеї безсмертя, але це вже — у християнстві — не безсмертя в різних видозмінах у лоні тієї самої природи, а безсмертя — постійно щасливе - в раю, чи безсмертя - постійно страдницьке - у пеклі. Теж переселення душ. Теж незнищенність душі, яка начебто нематеріальна. «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!»
Пам'яталася й пам'ятається чувана ще в дитинстві «Легенда про те, як було створено людину». Є підтвердження цій легенді у «Книзі Буття»: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, - і стала людина живою душею».
Людину було створено після багатьох великих творчих актів. Після того, як Хаос став Космосом: «І сказав Бог: «Хай станеться світло!», і сталося світло. Далі: «Бог відділив світло від темряви».
Далі: «Нехай станеться твердь». І далі - велика робота по створенню землі, неба, світил та їх облаштуванню. І лише потім було створено людину - «за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі».