V. Терор панував і в часи Годунова, наводячи страх на всіх, і легко було вислужитися з допомогою брехні та доносів на своїх близьких. Варто було, скажімо, матері князя Пожарського донести в царський палац, що мати князя Ликова зустрічається з дружиною князя Василя Шуйського й веде з нею лихі розмови про царицю та її дочку Ксенію, — й донощиці було забезпечено політичні дивіденди. А осіб, які спілкувалися з Шуйською навіть тоді, коли вони користувалися царською милістю, було піддано тортурам і допитам. До терору вдавалися не тільки верхи, а й низи. Болотников, у минулому холоп і галерний невільник у Туреччині, очоливши повстання, пообіцяв бунтівникам волю й багатство. Заклик не залишився без відгуку, знайшлося багато любителів легкої наживи та розбою, закипіли експропріація та терор по-народному, жертвами стали пани та воєводи. Терор неминуче вів до зрадництва — й зрадництво закипіло в народі. За Василя Шуйського появилися... «сини лейтенанта Шмідта»... себто самозванці, які видавали себе за синів Івана Грозного і Федора Івановича. Самозванство - одна з нескінченних акцій народу, який, постійно виношуючи ідею народу-месії, автоматично виношує ідею народу таки самозванця, бо ж ніхто не висвячував і не збирається висвячувати його на месіанство, хіба що він сам. Як свідчать історики, варто було самозванцю оголосити селянам, щоб ті з них, чиї пани перебували на службі в Шуйського, забирали їхні помістя, вотчини й женилися на їхніх дочках, — і зразу ж появлялася велика кількість охочих служити в них (так що Ленін був ніякий там не жидомасонський оригінал, кинувши лозунг «грабь награбленное», він просто знав традиції, звичаї і ментальність народу, й не помилився: на розбій відгукнулися широкі народні маси — душі їхній був не чужий історично традиційний розбій). Деградація, моральний розклад сягнули апогею. В часи тушинського самозванця родичі збиралися на всілякі п'яні застілля, домовлялися між собою, кому з них служити царю, а кому — самозванцю, щоб мати заступників-охоронців у одному й другому стані у разі перемоги того чи іншого. Вони їздили з табору в табір, і це називалося перельотами. Як свідчить історик, одержавши жалування в Москві, вони вимагали жалування і в Тушино. Язиками мололи що попало, а чинили прямо протилежне, й зрадництво стало нормою. Це все, звичайно, дуже фрагментарно... й на цьому тлі хтось осмілювався чи осмілюється говорити про зрадництво українського народу, українців!
VI. З-під пера О. Герцена в 1862—1863 роках вийшла праця «Концы и начала». Масштаб міркувань — широкий, я ж торкнувся одного аспекту, а саме вдачі росіянина, його ментальності, народного характеру. Йдеться, як сказав Ф. Достоєвський, про «безодню», а перефразовуючи — про дев'ять кіл не так пекла Дантового, як пекла «загадковості» єства, що не піддається, здається, ні контролю, ні самоконтролю, хоча й прагне самоусвідомлення. «Несмотря на нашу наружность, мы все же варвары. Наша цивилизация накожна, разврат груб, из-под пудры колет щетина, из-под белил пробивается загар. У нас бездна лукавства диких и уклончивости рабов. Мы готовы дать плюху без разбора и повалиться в ноги без вины...»
О. Герцен пише, що росіяни в Європі зажили слави найроз- пусніших людей. Це пов'язано з безцеремонністю поведінки і з поміщицькими звичками-вихватками. Росіяни переконали весь світ у своїй порочності. Росіяни за кордоном не тільки без толково живуть, а й хвастаються своїми дикими й розгнузданими звичками. Переїхавши кордон, росіяни, як взагалі недовиховані люди, перестають ніяковіти й церемонитися, розпускаються ще більше і в такому задерикуватому стані приїжджають у Париж і Лондон. Великі майстри покірності і витяжки «во фрунт» удома, вони не хочуть підкоритися місцевим звичаям. Росіянина впізнають у великих готелях, тому що він кричить у спільному залі, регоче на всю горлянку й неодмінно протестує, що не можна палити в їдальні. Все це амбітність офіціанта, який вийшов за ворота панського будинку. З цим нерозривно зв'язана хвалькуватість. О. Герцен: «Нам хочется, как четырнадцатилетним мальчикам, не только напиться, но и показать всему свету: «Вот, мол, как я нализался». А весь свет рассуждает иначе, — он, глядя на то, что русские обнажают, думает, качая головой, что же после этого скрыто-то у них? А там — ничего, как в ранце солдатском на параде, только вид, что туго набито».