Выбрать главу

Лише варто вчитатися і вдуматися в оці розкішні цитати — вони неповторно звучать як у контексті історії, так і в контексті нинішнього дня.

«...Константинополь должен принадлежать тем, которые призваны продолжать дело Филиппа и Константина, дело, со­знательно подъятое на плечи Иоаннами, Петром и Екатери­ною.

...Наконец в нравственнщм отношении обладание Констан­тинополем, центром православия, средоточием великих истори­ческих воспоминании, дало бы России громадное влияние на все страны Востока. Она вступила бы в свое историческое наследие и явилась бы восстановительницею Восточной Римской империи, подобно тому, как некогда монархия франков восстановила им­перию Западную, и таким же образом начала бы новую, Славян­скую эру Всемирной истории.

...К тому же Петербург не имеет никакого исторического обаяния... Если в нем обдумывалось и утверждалось такое вели­кое дело, как освобождение крестьян, то Петербург, как Петер­бург, нисколько в этом не участвовал. Во сколько же раз должна быть сильнее притягательная сила Константинополя! Цель стремлений русского народа с самой зари его государственнос­ти, идеал просвещения, славы, роскоши и величия для наших предков, центр православия, яблоко раздора между нами и Евро­пой, — какое историческое значение имел бы для нас Константи­нополь, вырванный из рук турок вопреки всей Европе! Каким дух занимающим восторгом наполнило бы наши сердца сияние нами воздвигнутого креста на куполе Святой Софии! Прибавьте к этому перечисленные в начале главы несравненные преимущест­ва Константинополя, его мировое торговое значение, восхити­тельное местоположение, все очарование юга. При всем этом дозволено, конечно, опасаться, чтобы Константинополь, сделав­шись столицею России, не привлек к себе в слишком значитель­ной степени нравственных, умственных и материальных сил России и тем не нарушил в ней жизненного равновесия.

...освобожденный Константинополь, преображенный в на­стоящий Царьград, должен быть сам по себе чем-то больше, не­жели столицею Русского царства... иметь такое материнское значение, на которое имеет право только одна Москва. Одним словом, Царьград должен быть столицею не России, а всего Всес­лавянского союза.

...Наконец, предложенное решение судьбы Константинополя, в сущности, более всего соответствует и истинным видам на него греков. Он дорог им как символ величия их предков... Малень­кий греческий народ, хотя бы столицею его был сделан Констан­тинополь, никаким образом не воскресил бы в себе Византийской империи. Царство Константина, Феодосия и Юстиниана может ожить только в форме славяно-греческой федерации, и только таким образом может и Греция принять участие в его славе и величии».

Ось так. Ось такі масштаби. Аж дух захоплює. Головне — мати амбіції, і свої амбіції вважати за абсолютну істину. І тоді грецький народ — маленький народ (як і малі народи Півночі та Сибіру), і тоді можна міркувати за весь грецький народ, бо він так зміркувати просто не здатен, йому не дано («наконец, пред­ложенное решение судьбы Константинополя, в сущности, более всего соответствует истинным видам на него греков»).

Це «вопреки Европе» в ленінській інтерпретації стало «воп­реки всей мировой буржуазии», а в основі цієї невмирущої гло­бальної тенденції — оті самі імперські амбіції, себто ловецько-бродячі інстинкти державності.

А що було б, якби така маячня здійснилася?.. Історія — як дзеркало побуту народу і побут народу — як дзеркало його істо­рії... А було б те, про що писав шотландець Клерк, коли у XVIII ст. побачив зруйнування російськими військами прекрасних міст Криму. Як писав Волошин: «Мы вытоптали мусульманский рай». Можна сподіватися, що з таким самим ефектом було б винищено Елладу, яку б потім оголосили «исконно русской землей». І з та­ким самим ефектом було б винищено Візантію-Стамбул-Константинополь-Царгород, бо не потерпіли б його «басурманського минулого», й тепер яка-небудь археологічна експедиція розкопу­вала б його руїни так, як московська археологічна експедиція розкопує рештки Херсонеса біля Севастополя, де луджені гор­лянки «русских моряков» кричать під червоними знаменами, що це «город русской славы».

Як бачимо, і Стамбул — «город русской славы», у який тепер так далеко добиратися московським барахольникам і московським проституткам, а при іншому повороті подій — були б якраз на місці, бо Стамбул у їхньому потрактуванні — теж «матерь».

Але тепер, коли розпадається імперія, знову ж таки, довелося б тікати ще й із Стамбула. Не тільки з незчисленних гарячих то­чок колишнього Радянського Союзу, а ще із самісінького серця Всеслав'янського союзу — Стамбула, теж наділеного «материн­ським значеним».