Я знав, який канал твердотільний дисплей використовував на борту АРТа, і перевірив його спочатку. Ось і вони, сім зв’язків. Тепер мені доведеться це зробити, не вбиваючи нікого з людей. Я відокремив окремі шляхи і дав одному м’яку поправку. У вітальні один із людей смикнувся.
Все йшло нормально. Якщо я перерву з'єднання з імплантами, перш ніж ворог зможе надіслати команду через дисплей, чи вони прокинуться? Єдине, що я знав, це те, що якби я не зробив цього досить швидко, "ціль" могла досягнути вбивчого перемикача і послати команду зупинки серця, як це сталося з Расом. Втрата однієї такої людини була достатньо розчаровуючою; втратити сім, включаючи тих, хто міг залишитися від бригади АРТа… цього просто не відбудеться.
Я знову підключився до SecUnit'а і сказав: "Я виявив зв’язок з імплантами, які утримують людей нерухомими. Якби ви могли мені допомогти, ми могли б звільнити всіх клієнтів."
Щось з'явилося у каналі, і я розірвав зв’язок. Саме вчасно, оскільки через 0,05 секунди мене знайшла targetControlSystem.
15
Я припинив перегляд шоу і розбудив моїх безпілотників, коли капсула технічного обслуговування надіслала сповіщення про прибуття у місцевий канал. Вона уже сповільнилася, і тепер гальмувала, щоб увійти в структуру стикування з поверхнею. Я перевірив канали та зв'язок на наявність будь-яких сигнальних контактів, але нічого не зміг виявити, крім того, що надходило з самої капсули. Мінусом цього була відсутність інформації; позитивним моментом було те, що якщо система посадки та сповіщення про прибуття поверхневого доку не працює, можливо, ніхто не знатиме, що ми прибули.
І це було незручно схоже на те, коли ми з Аменою вперше зайшли на борт АРТа з мертвим кормом. І так, я сканував діапазони, пов'язані з targetControlSystem, але там також нічого не було.
"Прибули." Оверс поворухнувся на своєму сидінні, роздратований припливом нервової енергії.
Тьяго теж сів і сказав: "Гарний час, я щойно закінчив перекладаючий модуль".
Оверс захрипів. "Я не знаю, як ви можете працювати за цих умов".
"Це дає мені змогу підсвідомо думати про інші речі". Тьяго зробив крок, щоб потерти обличчя, і потер рукавицею шолом. "Я працював над мовними головоломками перед іспитами в FirstLanding. Тано думав, що я з глузду з’їхав".
"З огляду на те, що ми зараз робимо, я думаю, що Тано не помилився", — сказав йому Оверс.
Тьяго сказав: "SecUnit…", і я подумав — чудово, що тепер. Потім він закінчив: "Я зібрав робочий словниковий модуль мови, якою користуються "цілі". Без Перигелія біля нас цей модуль перекладу може стати в нагоді".
Ну, тепер я почувався мудаком.
Я скопіював модуль з його стрічки і зберіг його, коли капсула загальмувала остаточно, двічі штовхнувши нас, потім щось клацнуло, і вона ввійшла у гніздо для стикування. Місцевий канал подав сигнал про прибуття, і Оверс поспішно використав ручне управління, щоб перевести капсулу в режим очікування. Я вже розстібався і відштовхувався від сидіння. Я підійшов до люка і зупинив його, коли він збирався відчинитися. Капсула демонструвала хороші умови навколишнього середовища та тяжіння у межах допустимих параметрів, але я був радий, що на нас були екологічні костюми. Я дав люку відкритися лише на щілину і вислав безпілотник.
Зовні був коридор, стіни, підлога та стеля з піщаного каменю з металевими опорними балками. (Не справжнього каменю, це був штучний будівельний матеріал, який мав такий вигляд.) Круглі джерела світла повинні були освітлювати прогони через певні проміжки, але вони не світилися. Безпілотник перемістився у фойє з вищою стелею, з круглими вікнами, високо розміщеними у стіні, що повинна була бути зовнішньою, які пропускали сіре денне світло. Стіни тепер облицьовували стелажі, шафи та невикористаний верстак. Тонкий шар пилу на підлозі вказував, що ця поверхня тривалий час не порушувалася, а також вказав, що десь у цій структурі був отвір назовні, де був справжній бруд. Двері не були люком під тиском, це були прості металеві розсувні двері з ручним управлінням.
Оверс і Тьяго піднялися на ноги, дивлячись на мене. Я надіслав відео з дрона у їхні інтерфейси і сказав: "Залишайтесь тут. Я збираюся тут пройтися. Не використовуйте комунікатори костюмів". Я налаштовував канал подачі через свої безпілотники, який повинен був бути безпечним, бо не хотів надіятися на удачу. "Навіть якщо сигналу немає, вони все одно можуть мати спосіб моніторингу комунікацій".
Оверс стиснув губи. Йому явно не подобалася ідея розділити групу, але він не сперечався. "Будь обережний. Не заходь далеко без нас".
"Ви впевнені, що повинні піти один?" Тьяго теж не виглядав щасливим. Їхня турбота дратувала — можливо для них я був самовдоволений чи несправедливий, чи щось таке, враховуючи, що люди тепер переживають через те, що я, можливо, іду помирати, що було нещодавно таким звичним у моєму житті.
Я просто сказав: "Я швидко", і дозволив люку відкритись до кінця.
Я залишив два безпілотники з людьми, а решту узяв з собою у коридор до фойє, і приєднав до них розвідувальний безпілотник. Відсутність будь-якого сигналу подачі все ще була моторошною, але якщо поверхневий док не використовувався, це мало певний сенс. Швидка перевірка показала, що багато інструментів та засобів для технічного обслуговування досі зберігалися у шафах, акуратно прибрані, і що ними майже не користувалися. Я не міг нічого зрозуміти по аудіо, крім тихого бурчання силового агрегату капсули в її циклі деактивації. Я відчинив двері, які, на щастя, не заскрипіли, і випустив загін з п’яти дронів.
У мене відкрився вид на широкі коридори з високою стелею з місцевого каменю. Кілька плоских світлових накладок на прогонах були освітлені, тому десь було аварійне живлення. Сканування безпілотників виявило залишки маркерної фарби на стінах і нічого поблизу — ні звуку, ні руху механізмів, ні людей, ні голосів. Я вислизнув за двері і пішов за безпілотниками.
Ще два повороти і безпілотники виявили широкі зовнішні розсувні двері, частково відкриті. Я отримав від безпілотника відео частини того, що було назовні, але хотів побачити сам, тому відправив їх назад у внутрішні коридори, щоб продовжувати розвідку, а сам вийшов на терасу.
З карти, яку я намалював у космічному доку, поверхневий док являв собою велику овальну структуру, побудовану навколо валу. Я вийшов на довгий кам’яний балкон, під моїми черевиками скрипів пісок, я був десь на висоті трьох поверхів над землею, і дивився на захід. Небо було затягнуте хмарами, але вид був ясний. Я дивився на озеро, неглибоке та скляне, що підходило до ближчої до мене стіни доку. На дальній стороні будівлі проходив широкий міст, що перетинав озеро, прямуючи до іншого набору трьох великих споруд, можливо, за два кілометри, комплекс був досить великий, щоб позмагатися з доком.
Будівлі були багатоповерховими, трапецієподібними, виготовленими з сірого матеріалу, і розташовані півколом навколо піднесеної площі в центрі, де закінчувалася мостова. Вони мали реброподібні опори, що вигиналися від їхніх основ, могли бути декоративними прикрасами або, можливо, допомагали виробляти електроенергію, я поняття не мав. На сході навколо передньої частини причалу було море зелених рослин, листя яких коливалося на вітрі. Збільшуючи, наскільки я міг, я побачив ритмічну структуру під зеленню, ймовірно, ящики, що підтримували середовище для росту рослин, повні води та всього іншого, що потрібно рослинам.
Що це за колонія, до пекла?
З рослин раптом вийшла постать, майже десять метрів заввишки, вкрита шипами. Добре, що у мене немає повноцінної травної системи людини, тому що я був настільки здивований, що з неї мимоволі все вискочило б. Перш ніж я спробував кинутися назад, я зрозумів, що це сільськогосподарський бот. Його нижня частина тіла мала десять довгих павучих кінцівок, які могли рухатися, нічого не розчавлюючи, а верхня частина була довгою вигнутою "шиєю" чи довгою головою і, як я вже сказав, вкрита шипами.
(Сільськогосподарські боти мають статистично найнижчу ймовірність випадкових травм, але на вигляд найстрашніші. Дивно, як щось, призначене для догляду за делікатними формами життя, виглядає щонайменше так, ніби хоче розірвати вас і з’їсти.)