Тепер на зображенні було добре видно людину, що присіла за скляною стіною. Це була Айріс Іріс з АРТа.
У мене був момент радості. АРТ збирався відчути таке полегшення.
Айрісс була маленькою, коротшою і стрункішою за Ратті, і трішки вищою за Амену. Її темне волосся було кучерявим, і сильно хиталося, тому вона відтягла його і зв’язала гуртом. Її футболка з довгими рукавами, штани та м’яке взуття були невимушеною версією блакитної форми для екіпажу АРТа, і вона вже мала плями на колінах та ліктях, порізи на руках та знебарвлений синець на лівому передпліччі, але гірших травм не було.
Безпілотник прокрався повз неї, за ріг і коротким коридором у вестибюль підйомників. Там були решта.
Четверо людей присіли біля стіни біля підходу. Вони зняли панель з плати управління і працювали над нею з неадекватними інструментами та крихітним світильником. Вони, мабуть, намагалися відкрити одні з дверцят трубки, щоб потрапити у вал.
Ну, це мало бути складним. Я надіслав, "Оверс, який ваш статус?"
"У нас все добре, — відповів він. — Ви щось знайшли?" Моя камера безпілотника показала, що вони з Тьяго перебували у вестибюлі капсули з технічним обслуговуванням і обшукували шафи.
Я надіслав їм огляд з безпілотника на протистояння та на екіпаж АРТа. Було якесь тихе збуджене шепотіння. Тоді Тьяго сказав: "Чи можемо ми витягнути їх через ліфт, якось під’єднавши живлення?
Оверс сказав: "Це не спрацює — нам доведеться знайти електростанцію, перезапустити її. Але якби ми могли потрапити у вал трохи вище за них і відкрити двері на їх рівні зсередини…
Мені не сподобався цей план. Ми не знали, як довго триватимть бойові дії, вони можуть припинитися в будь-який момент, і той, хто переміг, піде за людьми, які потрапили у пастку. Я сказав: "Це займе занадто багато часу, і цілі можуть блокувати вал. У мене є краща ідея.
Принаймні, так я думав тоді.
Важчою частиною була боротьба з тисячами годин модульного навчання та досвіду плюс здоровий глузд, який стверджував, що ніколи не передавай зброю людині і особливо ніколи не кажи їй щось з нею робити. Зброя, про яку йшла мова, була лише попперами, а людина — Всесвітом (який на відміну від неї ніколи не панікує), але все таки.
Тепер Оверс йшов за безпілотником на балкон, який я знайшов. Це була жахлива позиція для снайпера, але для мого плану балкон годився. Я був з Тьяго в нижньому коридорі, який, як я сподівався, буде нашим маршрутом втечі. Ніякого зв'язку, окрім моїх безпілотників, — мені довелося надіслати безпілотники, щоб встановити пряме з'єднання з Distraction01 та Distraction02. Оверс зв'язався з нами через сімнадцять секунд, і ми повинні були продовжити, як тільки Оверс буде на своєму місці. Якраз вчасно, тому що через 1,4 хвилини я відзначив затишшя у другій зоні конфлікту, коридорах на схід від камери прибуття, і останнє, що мені зараз було потрібно, — це щоб "цілі" оголосили перемир'я і припинили стріляти один в одного.
Тьяго, що стояв зі мною у коридорі, виглядав напруженим. Знизивши голос, я сказав: "Ти впевнений, що з тобою все добре?"
"Так, я впевнений, і постійно знову і знову питати мене не допоможе", — прошепотів він у відповідь.
Ну, у цьому він не помилявся. Проблема була переважно в мені, я відчував провину просити допомоги, хоча я намагався влаштувати все так, щоб жодна людина не була піддана вогню.
Мій безпілотник показав Оверса, який якраз підходив до дверей на балкон. Він впав на коліна і поповз до низької стіни. Я перейшов на наш спільний канал і сказав: "Чисто, можна продовжувати".
Тьяго підготувався.
Коли Оверс активував три поппери, я почав бігти. Він кинув їх через поручні за дві секунди до того, як я пробіг арку в камеру прибуття. Все ще падаючи, попперси увімкнулися. Вогні спалахнули, як блискавка, у біозоні, а зі стін камери залунало відлуння. Я налаштував слух і відфільтрував зір, щоб все бачити і чути наслідки. Не так драматично, але цілі по обидва боки камери кричали, бігали, падали і випадковим чином стріляли зі зброї. Я пробіг п’ятнадцять метрів уздовж задньої стінки камери і звернув за скляну перегородку, що закривала дверний отвір вестибюля підйомників.
Коли я оббіг стіну, Айріс відскочила назад і ледь не випала з укриття. Я зупинився і сказав: "Не підходьте до лінії вогню, Айріс". (Я знаю, що я був поганий у цій частині. У контракті я міг би сказати: Будь ласка, не лякайтеся, я ваш контрактний SecUnit. Ви знаходитесь у небезпечній ситуації. Будь ласка, припиніть це робити: вставте дурну річ сюди: Негайно.) Відступаючи з камери коробки, цілі сліпо стріляли одна в одну, кожна сторона була переконана, що інша запустила попперси як прелюдію до швидкої атаки. Решта екіпажу АРТа, яка все ще перебувала у задній частині фойє та працювала над управлінням стручків, відреагувала на шум, але не почула, як я зайшов у фойє. Я додав: "Вас тут всього п'ятеро — де інші?"
"Хто ви?" Важко дихаючи, Айріс відсунулася від стіни, але не запанікувала. Я побачив зміну її виразу, коли вона почала впізнавати костюм, у який я був одягнений. (Лице від праведно розлюченого і переляканого перетворилося на розгублене.) "Як ви отримали цей костюм?"
Оверс і його безпілотник мчали верхніми коридорами щоб повернутися до капсули технічного обслуговування і підготувати її до нашої втечі. Тьяго чекав у коридорі, одне його коліно нетерпляче підстрибувало. Я сказав: "Я позичив його на вашому транспорті. Він послав мене забрати вас. Де інші троє?"
Вона нахмурилася, непевна і насторожена. "Вони не вийшли з корпоративного корабля. Одна колоністка допомогла нам втекти, коли вони переводили нас у космічному доці. Ми не могли… — Її самовладання було на висоті, але сильний біль змусив її голос перериватися. "Вона сказала, що для них вже пізно. Потім її вбили у доці, перш ніж я змогла дізнатися, що трапилося… — Вона зупинилася, витріщившись. "Якщо наш корабель надіслав вас — звідки? Звідки ви прийшли?"
Сканування виявило відсутність аномалій-джерел. Я сказав: "Вони не поставили вам імплант, чи не так? Покажіть мені свою потилицю".
Зрозуміло вона розлютилася. "Я не збираюся обертатися і показувати тобі свою шию, дивна людина, яку я щойно зустріла на ворожій планеті".
Так от, я міг би зазначити, що я був тим, хто мав зброю, але я не хотів здійснювати першу взаємодію з однією з людей АРТа тим, щоб почати погрожувати їй, коли я не мав наміру цього робити. В принципі, це здавалося малопродуктивним. Я сказав: "Так сказав би хтось з імплантом, — дивна людина, яку я щойно зустріла на ворожій планеті, — і яку я намагаюся врятувати".
Вона мала вираз обличчя десь поруч із сердитою жорстокістю і робила це досить непогано, але я бачив, що вона знала, що це небезпідставне прохання. "Ні, я без імпланта. Я знаю, що вони зробили це з командою Дослідника, але не з нами". Вона обернулася, піднявши волосся, щоб показати мені потилицю.
— Я коротко торкнувся її спини. Потім підійшов достатньо близько, щоб задерти її футболку і переконатися, що її спина чиста. Я відступив назад. "Ясно. Тепер приблизно за п’ять хвилин мені потрібно, щоб ви та інші пішли за мною звідси, повернули ліворуч і побігли по першому коридору. Ви зустрінете людину в одному з костюмів Перигелія. Ідіть за ним і виконуйте те, що він каже".
Вона обернулася, опустивши волосся і подивившись на мене враженими очима. "Ви — SecUnit?"
Це ніколи не неприємне питання. І мій перший поштовх полягав у тому, щоб збрехати, оскільки вона була невідомою людиною, за винятком того, що вона була людиною АРТа, тому з мене вийшло таке: "Що змушує вас так думати".
(Я знаю, я знаю.)
Вона виглядала впевненіше. "Ви — SecUnit Пері".
О, люди АРТа мали для нього миле ім’я, як для домашньої тваринки. Я негайно зберіг це в постійний архів. І сказав: "Я не штатна одиниця Перигелія". Тоді я зруйнував довіру, додавши: "Те, що він говорив про мене, неправда".
Вона підняла брови. — "Все, що Пері розповідав нам про вас?"
Отже, є АРТ, який розповідає всім цим людям про мене. — "Якщо так, то ти зробиш те, що я скажу, щоб я вивів вас звідси?"