— Через те, мабуть, вона й прийшла у Вишневу Вуличку, — стиха озвалася Джейн.
— Звичайно, — прошепотів Майкл. — Вона шукає свою зірку.
Мері Поппінс злегка стрепенулася і випросталась, її тихе зосередження вмить зникло.
— Зараз же відійди од вікна, будь ласкавий! — сердито сказала вона. — Я йду гасити світло.
І вона швидко пішла за двері до вимикача.
— Майкле, — тихесенько мовила Джейн. — Поглянь хоч одним очком, чи корова ще у Вуличці.
Майкл похапцем визирнув у притемнілу Вуличку.
— Мерщій! — прошепотіла Джейн. — Мері Поппінс ось-ось вернеться! То що, є?
— Ні-і-і, — протяг Майкл, вдивляючись у присмерк. — Нема й близько. Пішла.
— Мені так хочеться, щоб вона знайшла зірку! — сказала Джейн, уявивши, як Руда Корова мандрує світами й шукає зірку, щоб заквітчати собі ріг.
— Мені теж хочеться, — промовив Майкл і, почувши ходу Мері Поппінс, квапливо опустив завісу.
МІСІС КОРРІ
— Два фунти ковбасок, із свинини, найвищого гатунку, — сказала Мері Поппінс. — І швидше, будь ласка, нам ніколи.
Різник, у великому фартусі в синю й білу смужку, був гладкий і привітний чоловік. Не тільки фартух, а й сам він був великий, до того ж червоний і дуже скидався на одну з ковбасок. Він сперся руками на прилавок і захоплено втупився в Мері Поппінс. Тоді весело підморгнув Джейн і Майклові.
— Ніколи? — перепитав він Мері Поппінс. — Шкода! А я думав, що ви просто зайшли побалакати «трохи. Бачите, ми, різники, любимо товариство. Та й не часто трапляється нагода погомоніти з такою славною, чарівною леді, як ви… — Він раптом замовк, побачивши, яке в Мері Поппінс обличчя. На ньому було написано щось таке жахливе, що Різник мимоволі побажав собі в крамниці мати льох, в який би зараз-таки можна було провалитись. — Ну, та гаразд, — сказав він і зробився ще червоніший, як був. — Якщо вам ніколи, то звісно… Отже, два фунти? Будь ласка…
І він квапливо підчепив на гак довгу низку ковбасок, навішаних по всій крамниці, мов намисто, відрізав добрячий шмат — зо три чверті ярда, скрутив їх віночком і, загорнувши спершу в білий, а тоді в рудий папір, посунув через прилавок до Мері Поппінс.
— Може, ще щось? — сказав він з надією, досі червоний.
— Усе, — тільки пирхнула Мері Поппінс, швидко обернула візок і повезла його з крамниці з таким виглядом, що Різник відразу збагнув, як страшенно він її образив.
А проте, вийшовши з крамниці, вона не забула позирнути у вітрину, де віддзеркалювалися її новенькі черевички.
Вони були ясно-брунатні, лайкові, з ґудзичками — дуже гарненькі.
Джейн із Майклом тупали за нею слідом і розмірковували, чи скінчиться коли-небудь список усього того, що вона мала покупити, але в неї було таке обличчя, що спитати діти не наважилися.
Мері Поппінс подивилась на обидва боки вулиці, немовби щось пильно обмірковувала, а тоді, неначе раптом зважившись, коротко сказала:
— Риба!
І покотила візок до сусідньої крамниці.
— Морський язик, півтора фунта палтуса, пінту креветок і одного омара, — промовила Мері Поппіне так швидко, що тільки хтось здавна звичний до таких наказів міг її зрозуміти.
Рибник на відміну від Різника був довготелесий, худий чолов'яга, такий тонкий, що в нього, здавалося, зовсім не було переду, а тільки два боки, і з таким сумним обличчям, ніби він або щойно плакав, або ось-ось заплаче.
Джейн гадала, що, мабуть, у нього на серці ще якесь горе, а Майкл вважав, що, певно, Рибникова мати змалечку тримала його на хлібі й воді, і він ніяк не може цього забути.
— Може, ще щось, — сказав Рибник таким безнадійним голосом, наче заздалегідь знав, що дарма й питати.
— На сьогодні все, — мовила Мері Поппінс.
Рибник сумно похитав головою, ніскільки не здивувавшись, наче тільки цього й сподівався.
Стиха зітхаючи, він загорнув і зав'язав куплене й поклав у візок.
— Ну й погода, — сказав він і втер очі рукою. — Не віриться, що колись буде літо, хоч, правду сказати, його й не було ніколи. І у вас не дуже-то квітучий вигляд, — подивився він на Мері Поппінс. — Та й хто тепер квітучий…
Мері Поппінс труснула головою. — Себе глядіть! — сердито сказала вона і метнулася до дверей, так штовхнувши візок уперед, що він стукнувся в ящик з креветками. — Довго думав! — уже надворі пролунав її невдоволений голос, — вона саме розглядала у вітрині віддзеркалення своїх нових черевичків. То це в новесеньких брунатних черевичках з ґудзичками у неї не дуже-то. квітучий вигляд?! — ніби підслухали діти її думки. — Ну, вже й сказав!