Джейн з Майклом поглянули на Меррі Поппінс.
— Кожному по чотири, — сказала вона. — Отже, всього дванадцять.
— Візьміть тринадцять! — весело мовила місіс Коррі.
І Джейн з Майклом набрали аж тринадцять — просто цілу гору — чудових, темних, величезних коржиків з імбиром, і на кожному блищала золота паперова зірка.
Майкл не втерпів і відкусив ріжечок одного з них.
— Добрі? — писнула місіс Коррі, і, коли він ствердно кивнув, вона з тієї втіхи підхопила руками сукню і пішла в танок. — Ура, ура, пречудово! — гукала старенька своїм тонесеньким, дзвінким голосочком.
Та ось вона спинилася і вмить споважніла.
— Одначе затямте: я не роздаю їх дарма. Я беру за них плату! Кожний з вас платить три пенси.
Мері Поппінс розщібнула гаманець і дістала звідти три монетки по три пенси. Вона дала по монетці Джейн і Майклові.
— Ну ж бо, — сказала місіс Коррі, — приліпіть мені їх на сукню. Там їхнє місце.
Вони аж тепер придивились до її темної довгої сукні і раптом побачили, що вона вся всипана монетками в три пенси, як маскарадне вбрання яскравими блискітками.
— Мерщій-бо! Приліпіть! — знову сказала місіс Коррі, потираючи руки з радісної нетерплячки. — Вони не впадуть, самі побачите!
Мері Поппінс перша ступнула до неї і приліпила монету на комір сукні місіс Коррі.
На диво Джейн і Майклові, монета пристала.
Тоді й вони приліпили свої — Джейн — на праве плече місіс Коррі, а Майкл — на облямівку сукні спереду.
— Просто диво! — сказала Джейн.
— Яке ж тут диво? — захихотіла місіс Коррі. — Принаймні не найбільше з див. — І вона по-змовницькому підморгнула Мері Попише.
— Мабуть, нам уже час іти, місіс Коррі, — сказала Мері Поппінс. — У нас на другий сніданок має бути запіканка, тож треба мені встигнути самій зробити її. Бо ця місіс Брілл…
— Куховарка абияка? — жваво підхопила місіс Коррі.
— Абияка? — зневажливо сказала Меррі Поппінс. — Це не те слово.
— Ага! — Місіс Коррі приклала палець до носа й прибрала мудрого вигляду. Тоді сказала — Ну, люба моя міс Поппінс, для мене це були дуже приємні відвідини, і я певна, що й мої дівчатка також щиро вдоволені. — Бона хитнула головою на своїх сумних здоровенних дочок. — І сподіваюсь, що ви скоро знов прийдете, еге ж? — усі: і Джейн, і Майкл, і маленькі! А коржики ви донесете? — звернулася вона до Джейн і Майкла.
Вони ствердно кивнули. Місіс Коррі підступила до дітей ближче і подивилася на них якимось загадковим, поважним і допитливим поглядом.
— А ось що мені цікаво, — повільно мовила вона. — Що ви зробите з паперовими зірочками?
— О, ми їх ніде не дінемо, — сказала Джейн. — Ми складаємо зірочки.
— Ах, он як, складаєте? А де ж ви їх держите? — Очі місіс Коррі були приплющені, але дивилися ще гостріш, як досі.
— Ну, — почала Джейн, — я свої — під носовими хусточками у верхній лівій шухляді комода.
— А я в шафі, на нижній полиці, в коробці з-під черевиків.
— Верхня ліва шухляда в комоді і коробка з-під черевиків у шафі, — повагом промовила місіс Коррі, ніби запам'ятовуючи це. Потім вона перевела погляд на Мері Поппінс і легенько кивнула їй головою. І Мері Поппінс ледь помітно кивнула у відповідь.
Вони ніби мовчки про щось змовилися.
— Ну, — весело сказала місіс Коррі, — це страх як цікаво. Ви й не здогадуєтесь, яка це для мене втіха, що ви збираєте зірочки. Я це запам'ятаю. Мушу вам сказати, я пам'ятаю все, навіть — щoб Гай Фокс їв на обід кожної другої неділі місяця. А тепер бувайте здорові. Приходьте якнайскоріше. Я на вас чекаю!
Голосочок місіс Коррі лунав дедалі тихіше, все завмираючи, а тоді зовсім затих, — незчувшись, як і коли, Джейн з Майклом опинилися на вулиці: вони йшли за Мері Поппінс, що знов читала свій список. Діти озирнулись назад.
— Слухай, Джейн, — здивовано сказав Майкл, — її й сліду немає!
— Отож я й дивлюся, — розгублено озвалася Джейн.
І справді, крамнички не було. Вона десь зникла.
— Дивина! — сказала Джейн.
— А то ні? — підхопив Майкл. — Ну, зате коржики добрі!
І вони обоє так узялися до коржиків — заходились вигризати з них чоловічка, квітку, чайничок, — що незабаром забули, як та крамничка дивно зникла.
Та їм довелося згадати про все це вночі, коли давно вже погасили світло і вважалося, що діти міцно сплять.
— Джейн, Джейн, — зашепотів Майкл. — Хтось наче скрадається сходами, ось послухай!