— Це сталося років через п’ятдесят після появи комети в Сонячній системі, яку вона проходила протягом сторіччя, — вів далі Кремг Зей. — Подивіться, як Кідра-47 наближалася до Землі.
Герман заворожено дивився на грізне просування комети крізь планетну систему. Роки, мабуть, моделювалися у хвилини, бо рух страшного пришельця був помітний оком. Голова комети вже сягала орбіти Урана, а її довгий хвіст, як і раніше, тягся до Сонця. Космічний гість скидався на великого вогняного Змія, що спопеляв на своєму шляху зустрічні астероїди. Рух планет навколо Сонця помітно став змінюватися: одні прискорювали рух, втікаючи від біди, інші, немов загіпнотизовані удавом кролики, сходили зі звичних орбіт і тяглися до комети.
Та ось голова Кідри-47 пройшла вже між Юпітером і Марсом. Супутник Венери Меркурій поплив ближче до Сонця. Лев і Фан втратили свої атмосфери і навально рушили на Землю.
Астронавти посхоплювалися з місць. Герман виразно побачив, як Місяць, пройшовши близько Землі, викликав гігантську хвилю в океанах, яка пронеслася над рівнинами материків.
Та ось планета Фан від різнодії сил гравітації раптом розкололася. Одну половину її кинуло на Землю, іншу розтрощило на шматки і, мов жменю камінців, сипонуло поміж планетами.
А велетенський шматок Фана вже увійшов в атмосферу Землі. Сліпуче полум’я оповило його всього, яскраво освітлюючи той бік Землі, який вона, обертаючись, підставляла лід удар. Це була Маорія! Від зіткнення з частиною Фана Земля помітно здригнулася, рух її навколо Сонця сповільнився, зате майже одночасно в багатьох точках планети прокинулися вулкани, викидаючи розжарену лаву і стільки попелу, що скоро вся Земля була оповита непроглядним його шаром.
— А де ж Місяць? — раптом пролунав голос геофізика Коваленка. — Він пішов далеко від Землі!
— Так, але з роками, вірніше, через кілька століть сталося те, що є тепер насправді. Хай “ЛЯЛ-20” прискорить показ цього процесу.
І астронавти побачили, як Місяць, що ледве рухався до цього від Землі, немов стрибнув уперед і став по витягнутій орбіті обертатися навколо неї. Ще кілька хвилин, і орбіта перетворилася майже у кругову.
— Так Земля “піймала” собі супутника, — зауважив Туоруд. — Чи здогадувалися про це нові земляни?
— Приблизно, — відказав Добробас. — Наприкінці двадцятого століття нашої ери астроном Герстенкорн висунув теорію, за якою Місяць колись був захоплений Землею. Розкажіть, що ж насправді відбувалося на Землі після катастрофи?..
— Достеменно не знаємо. Гора Ні Пабар, як ми і розраховували, стала астероїдом і перетинала вже орбіту Плутона, коли частина Фана упала на Маорію. Про те, що Маорія загине, ми теж знали з розрахунків.
— Заждіть! — прохопилася художник Ксенія Василівна Євсєєва. — Я десь читала, що на Новій Зеландії дуже давно жили якісь маорі, вони спершу дуже багато знали, але згодом втратили знання і майже здичавіли.
— Цей процес забуття знань і поступового здичавіння простежується в історії майже всіх народів тої пори, — озвався академік Курганов. — Тепер багато що стає ясним і зрозумілим. Релігію породила людина, це незаперечно. Але богів створили не кращі представники людства. Хіба не так, Туоруде?
В залі запала напружена тиша. Туоруд здійняв догори руки, обвів поглядом зал і враз опустив їх:
— Так, люди Землі! Мій колега мовить голосом Вищої Правди, сильнішої за Вищу Думку Михфедчета!
В залі почувся важкий гул голосів. Було помітно, що заява Туоруда внесла деяке сум’яття в усталені думки і уяву ніпабаріян. Та ось Туоруд знову звів руки:
— Хай всі говорять одверто. І ми згодились, що так буде завжди. Отже, хай кожен вважає, що він має рацію, доки сам не впевниться у правді, яку обстоюватиме більшість. Терпіння і повага до думки кожного. Хай буде так! Хай говорить Кремг Зей далі!
“А Туоруд — дипломат, розумна голова!” — з задоволенням відзначив професор Петровський і, щоб іще піднести авторитет цього сергусіянина, звернувся до головного історика Ні Пабара жерця Котселема з запитанням:
— Скажіть, колего, чи не розходяться ваші думки з твердженням Кремга Зея про причини і наслідки катастрофи?
— О, ні! — звівся на своєму камені сивобородий, схожий на казкового чарівника Котселен. — Я старіший за сергусіянина роками, але у нього ясний розум, котрого вистачить на двох Котселенів! Говори, Кремг Зей!
Заява Котселена була вчасною. Напружені обличчя ніпабаріян пом’якшали, вони знову дивилися на промовця з повагою і довір’ям.