Прийшов Петровський, розбудив Сергія запитаннями:
— Як буде далі? Життя є життя. Від півсотні астронавтів на Землі піде родовід велетнів. Чи раціонально це? Адже для людей такого зросту шляхи в космос стануть важчими.
— Марні побоювання, — рішуче підвівся Сергій Вікторович. — Через кілька поколінь велетні поменшають, трохи підрівняються з землянами. А відносно шляхів у космос за велетнів побоюватися, гадаю, не варто. Якщо на нашому плазмольоті ми майже не помічаємо змін, то на землі, я вірю, вже створені такі кораблі, що й сотні гігантів вмістити можуть. Крім того, в майбутніх позагалактичних мандрівках пригодиться і ота витривалість велетнів, що так тривожить вас.
Сергій Вікторович і Юрій Олексійович ще довго говорили про майбутнє астронавтів, аж доки пролунав сигнал до другого сніданку. Професор гречно запросив Чуєвих до їдальні. В просторому залі вони стали свідками незвичайної веселої сцени. Перед Федором Москаленком стояли, всміхалися і розмовляли то з ним, то між собою … дві Лариси Лескових. Юрій Олексійович і Чуєви відразу здогадались, що одна з Ларис — трансформація ірвітназа “ЛЯЛ-20”, який знову прибув на плазмоліт. Розумів це і Федір Москаленко, але впізнати, де дівчина справжня, а де трансформація — не міг.
— Так де ж твоя наречена, Федю? — аж захлинався сміхом ботанік Чорнойваненко. — Вибирай, бо так вік не одружишся!
— От бачите, мій прогноз безпомилковий, — тихо і весело прошепотів на вухо Лан професор. — Тут уже пахне сватанням.
— А що як він вибере трансформацію, уявляєте? — крутився поміж астронавтами кінооператор Корчак і, натискуючи кнопку кінокамери, лякав нареченого. — Прийдеш, Федю, після весілля в каюту, а там замість Лариси — бездушна куля ірвітназа “ЛЯЛ-20”!
— Ну, й дівчина! — посміхався капітан Новиков. — Бач, що вигадала: отак “перевіряти” почуття нареченого! Так як же, Федю, одружуєшся чи ні?
— Одружуюсь! — відчайдушно махнув рукою кучерявий реакторник. — На обох відразу, раз вони однакові. Після весілля одну наречену покладемо в камеру анабіозу, хай спить, доки постаріє друга, а потім поміняємо місцями…
Залпом вдарив дружній сміх астронавтів, а одна з Ларис кинулася до Феді і сердито вхопила його за чуба:
— Так ось як, ти міняєш мене на трансформацію?
— Вона! — щосили гукнув Федя. — Оцю й вибираю. Якщо до чуба наречена тягнеться, значить сімейне щастя вже починається!
Друга Лариса, зробивши запізні лий рух до Федорового чуба, раптом зробилася прозорою, потім її тінь захиталася і поволі на очах астронавтів перетворилася у велику кулю ірвітназа “ЛЯЛ-20”.
— Неймовірно! — ударив кулаком по твердій, мов сталь, оболонці кулі Корчак. — Тільки-но тут була людина і — нема її. А все ж справжня Лариса зреагувала на жарт Феді швидше, ніж її трансформація. Чому, ірвітназе?
— Трансформація була неповною, — прогудів металевий голос з глибини кулі. — Адже я залишив сили для зворотної трансформації. При повній — я, “ЛЯЛ-20”, вмер би, а жити залишалася б друга Лариса, точна “копія” першої.
— Отоді я й справді мав би щастя в квадраті! — весело запрошував Федя друзів до столу. — Сідайте, дорогі гості. Сьогодні начальник харчоблоку пригощає всіх вас дюжиною пляшок кримського вина “Червоний камінь”. За земним виміром часу йому нещодавно сповнилося двісті років!
— Хай же міцною буде ваша любов! — піднявся за столом капітан Чуєв!
ЕСТАФЕТА ПАМ’ЯТІ
Головний зал плазмольота першої сфери переповнений, як ніколи. Астронавти сидять в кріслах перед великим настінним екраном міжзоряного відеофону. До апаратури відеофону підключена сергусіянська установка передачі думок на відстань, а в її прозорій камері з блискучим шоломом на голові сидить Герман. Це він учора розшукав академіка Курганова і повідомив: “починається”! Що “починається” всім було відомо. Вчені корабля кілька тижнів чекали, коли в наймолодшому астронавтові “заговорить” пам’ять ірвітназів після опромінення його “ЛЯЛ-20”. Останній запевняв: якщо Герман перейме від нього бодай маленьку частку пам’яті про все бачене ним за 20 мільйонів земних років, то й цього цілком досить, щоб астронавти мали уявлення про ті Сонячні і планетні системи Крабовидної Туманності, Магеланової Хмари і зірки ЗС-273, де він встиг побувати. “ЛЯЛ-20” констатував, що сам він не зможе передати астронавтам зорові уявлення і душевні відчуття в комплексі, як це властиво людям, і тому передає свою пам’ять про своє минуле молодому представникові Землі. Що буде неясно, “ЛЯЛ-20” по можливості пояснить при перевірці.
Так, це була незвичайна перевірка здатності людини перейняти пам’ять дивної істоти, яка побувала так далеко, що всіх життів астронавтів не вистачило б на подорож туди, за мільйони парсеків від рідної Галактики!