Очевидно, Оськвалу не треба було чогось додавати. Екран відеофону згас. Вражені почутим, астронавти сиділи в задумі.
— Сергусіянин Кремг Зей просить капітана корабля вислухати його! — залунав з настольного відеофону голос чергового на плазмольоті. — Яка буде відповідь?
— Просити Кремга Зея у головний зал корабля!
За хвилину на порозі головного залу плазмольота стала людина у космічному скафандрі давно забутої конструкції. Гермошолом кулястої форми увінчували радіоантени, на закутих у метал грудях вгадувалися акумулятори, на спині — балони з киснем. Костюм-скафандр Кремга Зея нагадував астронавтам щось давно-давно бачене. Може — перших космонавтів?..
— Привіт дітям Сонця! — зняв гермошолом Кремг Зей, і, важко крокуючи, — на плазмольоті утримувалося тяжіння, яке дорівнювало земному, — попрямував до крісла. — Дозвольте відпочити і сказати вам слово.
Земляни посадили гостя у зручне крісло, подали бокал сергусіянського напою, взятого у дорогу Лан.
— О! — сьорбнувши напою, аж звівся на ноги Кремг Зей. — Цей чудовий цілющий напій — сік плодів Сергуса! Це привіт рідної планети!
— Як сергусіянка, — зробила крок до Кремга Зея схвильована Лан, — вітаю свого земляка на плазмольоті землян!
Кремг Зей мовчки дивився на чарівну жінку. Видно, що був він розчулений такою зустріччю, але не хотів, щоб помітили інші. Допивши бокал, гість обережно поставив його на стіл, вдячно поглянув на Лан.
— Ви розумієте, — повільно, хвилюючись, заговорив Кремг Зей, — скільки почуттів І думок заполонило зараз моє серце і розум. Я знаю, для чого мене послали до вас ті, хто вирішив залишитися на Ні Пабарі. І я прийшов, щоб відразу сказати вам про головне. Я вирішив залишитися поки що там. Заради Вищої справедливості розумних істот Всесвіту, заради того, щоб спробувати врятувати для науки наш сергусіянський витвір — Ні Пабар!
— Ми схиляємося перед мужністю представника давньої сергусіянської цивілізації, — підвівся капітан Новиков. — Хай не скоро, але про ваш вчинок дізнається народ Сергуса!
— Я мрію дожити до того щасливого дня, коли мої ноги стануть на рідну планету!
— І доживете! — щиро посміхнувся академік Курганов. — Ні Пабар подорожуватиме до Землі років дванадцять. Оскільки ніхто з ніпабаріян вже не хоче спати в стані анабіозу, цих років вистачить і для втихомирення пристрастей, і для вироблення нового світосприймання. Гадаю, що стійкості прихильників Михфедчета вистачить на рік—два і вони самі попросять нас швидше зняти їх з астероїда. На цей випадок вже зараз не завадить домовитися про засоби зв’язку. Однак спершу поясніть, чому Ні Пабар ви називаєте витвором сергусіян.
— Бо так воно є, — просто сказав Кремг Зей. — Я з друзями прибув із Сергуса на Землю за 23 роки до катастрофи. І всі ці роки маорійці перетворювали гору Ні Пабар на майбутній астероїд за нашим проектом. На Землі тоді були побудовані космодроми і такі споруди, які могли б залишитися і після катастрофи.
— Нам і досі незрозуміло, як гора Ні Пабар могла здолати земне тяжіння і набрати космічної швидкості. І взагалі: як вона відірвалася від Маорії. Досі ми чули пояснення, схожі на казку. Повірити в те, що Ні Пабар викинуто у космос вибухом, можна з багатьма застереженнями.
— Насправді було, звичайно, далеко складніше. Вибух під Ні Пабаром дійсно було зроблено. Однак під час вибуху тоді глибоко під Землею знаходився ірвітназ “ЛЯЛ-20”. Я можу розповісти лише про те, що бачив на локаторах ракети, котра була вже замурована в печері. Скерований вибух, мов ножем, відрізав скелю Ні Пабар від материка і щілину, що виникла, заповнила якась прозора вогняна плівка, утворена ірвітназом “ЛЯЛ-20”. Я не фізик, однак зрозумів, що таким чином під Ні Пабаром було створено антигравітаційне поле, внаслідок якого гора стала притягуватися вже не Землею, а кометою. Про все це могли б розповісти мої друзі — вчені, але їх я після виходу Ні Пабара в космос знайшов у центральній печері мертвими. Загинуло від струсів і багато маорійців. Ірвітназ “ЛЯЛ-20” після виходу Ні Пабара в космос теж замурували у печері. Він в той день втратив стільки енергії, що став завбільшки з людську голову і не подавав ознак життя. Як він знову “підріс” у печері за роки мандрів Ні Пабара — ніхто не знає, а сам він про це нічого не розповідає. Це — його таємниця.
— Словом, тепер ми добре знаємо, що нічого до пуття не знаємо, — усміхнувся академік Курганов. — Треба якось поговорити про ці загадки з самим ірвітназом. Одначе про це потім. Як у вас з запасами повітря, води, продовольства?