Сергій розплющує силоміць примружені очі, поволі роззирається навколо, і спогади зникають…
…За дверима лунають чиїсь швидкі і чіткі кроки. Так ходить лікар Ліза Бирюк. Лікар? Куди вона поспішає? До Лан?
Сергій скрипнув зубами і застогнав. Все, все нагадує йому про тривожну і невідворотну подію, яка ось-ось відбудеться! І якщо не можна не думати про неї, треба згадати все спочатку, проаналізувати, зважити всі “за” і “проти”, щоб знайти якусь упевненість у благополучному кінці очікуваного…
Це сталося наприкінці першого місяця польоту від Сергуса.
Сергій і Лан прийшли до Курганова і двох капітанів плазмольота.
— Весілля? Та це ж чудово! — захопився Курганов. — Я буду сватом від молодого!
— А я за батька нареченій! — вигукнув професор Юрій Олексійович Петровський. — І хай ще сват переді мною покрутиться, хай повагу мою і любов батьківську заслужить.
— А я дам викуп найгустішим фіміамом космічній медицині, — сміявся Курганов. — На цей гачок батько нареченої обов’язково клюне!
— Геть, підлабузнику! — взяв Лан за руку Петровський. — Ходімо, доню, до нас, у храм медицини. Хай наречений зі своїми сватами добре поміркують, як до нас підступитися. Ми ціну собі знаємо!
На плазмольоті зчинився веселий переполох. Астронавти розділилися на два табори — родини нареченого і нареченої.
Бучним, пісенним і довгим було весілля Сергія і Лан.
У спортивному залі плазмольота накрили столи, обладнали сцену для самодіяльних артистів, спорудили “трони” для справді неземної “царівни” Лан і земного “витязя” Сергія. За сценарієм художника Ксенії Василівни Євсеєвої “витязь” вирушив у космічний похід верхи на сяючій кулі “райдуги”, керованій ним за допомогою думки.
Зал мав бути “неозорим космосом”, а гості молодих уособлювали добрі і злі сили Всесвіту. І хоч авторка сценарію гнівалася, її твір розпорошився на самому початку весілля. Ніхто не захотів грати роль “злих” сил, зате домислював своє, що йшло від щирого серця. І весілля у космосі справді вдалося незвичайним і радісним.
А наречені? Вони не помічали веселого гамору друзів, машинально виконували вигаданий астронавтами космічний обряд і все дивилися один на одного.
Одягнута по-сергусіянському, Лан зворушила своєю вродою і милим поводженням навіть закоренілого холостяка професора космогонії Кирилова; саме він експромтом склав вірша про Лан і супроводив її потім до каюти Сергія Чуєва…
…Космічний корабель здолав не один десяток мільйонів кілометрів, доки утихомирилися від життєдайного збудження люди і вже спокійно на довгі місяці лягли в кабіни електросну.
Сергій і Лан залишилися невсипущими вахтовими свого щастя. Це було довге і солодке забуття. А потім Сергій ніяк не міг зрозуміти професора Петровського, коли той обережно і тактовно запитав, чи хоче молоде подружжя мати дитину.
— Мабуть, так, — відповів Сергій, та, глянувши в очі Петровському, відразу збагнув безглуздість своїх слів. — Чи ніколи не буду батьком, Юрію Олексійовичу?
— Ти сам, Сергію, знаєш, як важко мені відповісти на це просте запитання. Згадай лише те, що ви представники двох різних світів, зовсім різних еволюцій біологічного розвитку людини, і ти зрозумієш, наскільки все складне. Як будуть себе вести дві системи генів, чия спадковість переможе, якою буде дитина — нічого невідомо. На Землі ми могли не лише все наперед знати, а й за бажанням батьків одержувати ту чи іншу стать. А тут мене турбує загадка: чи буде дитина нормальною і здоровою? Єдине мене трохи заспокоює: в жилах Лан тече частка крові землян. Ти ж знаєш, що десь близько 12 тисяч років до нашої ери сергусіянські ракети вивезли на Сергус кілька земних сімей. Родина Леїв — одна з тих, котрі мали родичами гостей з Землі. Отож, надія на благополуччя хоч мала, але є, Сергію.
Сергій і Лан вирішили: їхня дитина буде жити! Але водночас і зник спокій у молодого батька та всього медперсоналу плазмольота. Одна Лан, заколисана ласкавою увагою жінок корабля, не відала, які гострі, часом непримиренні суперечки розгорялися щодо долі її майбутньої дитини між ученими.
Однак для Сергія кожен день, який наближав їх до очікуваного, був сповнений все більшої тривоги. Сергієві аж дивно було, що родинні турботи можуть так владно заполонити його. Та вони, ці тривожно-приємні клопоти, не тільки не зв’язували його творчої думки, а, навпаки, давали їй нові, ще потужніші крила. Одна згадка про те, що та важлива справа, якою нині він займається, може бути продовжена його нащадком, запалювала Сергія натхненням. Ось чому так легко і плідно працювалося йому над рукописом першої наукової праці про космічну одіссею землян у дальні світи.