Равлики, калюжі, дощ
Франкові Россету
Спочатку був дощ. Він падав кілька днів поспіль, і неподалік костелу Змартвихвстанців вода вижолобила глибокі канали, якими пливли з лісу патички, травинки й маленькі шишки. Я любив стояти в цьому місці. Вода булькотіла на каменях, вимиваючи їх із дороги, струмки зливалися в один стрімкий потік, який відтак збігав донизу вулицею Ґомулки, потім перетинав вулицю Хжановського й урешті розливався у величезні калюжі обабіч дороги. Пагорб за костелом сповивала імла, зі соснових і смерекових галузок спадали важкі краплини, і все воно, разом із дахами будинків і вершечком дерев’яної дзвіниці, потопало в монотонному пошумі.