— У глибині душі я дуже любив викладача, — додав Жос. — Хай би він навіть говорив китайською, мені це все одно сподобалося б. Коли мене вигнали з пансіону, то сумував я лише за ним. У Треґіє було не до сміху.
— Та що ви в біса робили в Треґіє? Я гадав, що ви з Ґільвінека.
— По правді, не робив нічого. Мене відправили в пансіон на перевиховання. Марно, тільки кігті обдерли. Два роки по тому мене відправили назад у Ґільвінек, бо я погано впливав на товаришів.
— Я знаю Трегіє, — сказав Декамбре, знову наповнюючи келих.
— А вулицю Свободи знаєте?
— Так.
— Так там він і був, цей пансіон для хлопців.
— Так.
— Одразу за церквою Святого Роха[15].
— Так.
— Ви збираєтеся «такати» на все, що я кажу?
Декамбре знизав плечима, і повіки його обважніли.
Жос похитав головою.
— Ви налигалися, Декамбре, — сказав він. — На ногах не тримаєтеся.
— Я налигався, але Треґіє знаю. Одне не заважає іншому.
Декамбре спорожнив келих і жестом попросив Жоса налити ще.
— Дурне базікання, — сказав Жос, наповнюючи келихи. — Дурне базікання, щоб підлеститися до мене. Якщо ви гадаєте, що я такий дурний, що розм'якну від згадки про те, що якийсь тип бував у Бретані, то дуже помиляєтеся. Я не патріот, а моряк. Я знаю, що серед бретонців, як і серед інших, чимало бовдурів.
— Я також.
— Це ви про мене зараз кажете?
Декамбре м'яко похитав головою і надовго змовк.
— Але це правда, що ви знаєте Треґіє? — знову з упертістю п'яних людей узявся за своє Жос.
Декамбре кивнув і випив до дна.
— Ну, а я не дуже добре його знаю, — несподівано сумно сказав Жос. — Власник пансіону, отець Кермарек, повадився карати мене щонеділі. Тож місто я знав лише через шибки і через оповідки друзів. Пам'ять — невдячна штука. Я запам'ятав ім'я того гада, а прізвище вчителя історії — згадати не можу. А він єдиний, хто мене боронив.
— Дюкведік.
Жос повільно підвів голову.
— Як? — перепитав він.
— Дюкведік, — повторив Декамбре. — Прізвище вашого вчителя історії.
Жос примружив очі й нахилився над столом.
— Дюкведік, — підтвердив він. — Слухайте, Декамбре, ви шпигуєте за мною? Що вам від мене треба? Ви лягавий? Так і є, Декамбре, ви лягавий? Повідомлення — це все байки, кімната — це все байки! Все, що вам треба, — це запопасти мене своїм поліційним кодлом!
— Ви боїтеся лягавих, Ле Ґерне?
— А вас це переймає?
— Справа ваша. Але я не лягавий.
— Дурниці. А звідки ви його знали, мого Дюкведіка?
— Це мій батько.
Жос, нерішучий і п'яний, так і закляк, поклавши лікті на стіл і випнувши щелепу.
— Дурниці, — пробелькотів він після хвилини мовчання.
Декамбре відгорнув ліву полу піджака і трохи невпевненим жестом намацав внутрішню кишеню. Витягнув гаманець і дістав з нього посвідчення особи, яке й простягнув бретонцю. Жос довго розглядав документ, ковзаючи пальцем по прізвищу, фотографії, місцю народження. Ерве Дюкведік, народився в Треґіє, вік — сімдесят років.
Коли він підвів голову, Декамбре приклав палець до губ. Тиша. Жос часто-часто закивав. Якась таємниця. Він розумів це, навіть добряче нажлуктившись. Хоча у «Вікінзі» панував такий гамір, що можна було спокійно розмовляти без ризику, що тебе почують.
— Аякже... «Декамбре»? — пробурмотів він.
— Вигадка.
Он як. Браво, браво, аристократе. Цього не віднімеш. Жосу знадобився час, щоб усе обмізкувати.
— Отже, — знову запитав він, — ви аристократ чи не аристократ?
— Аристократ? — перепитав Декамбре, ховаючи посвідчення назад у кишеню. — Ну скажіть, Ле Ґерне, якби я був аристократом, то чи напружував би очі, виплітаючи мереживо?
— Може, збіднілий аристократ?
— Аж ніяк. Просто збіднілий. Просто бретонець.
Жос випростався на стільці і почувався розгубленим, наче потаємні надії щойно розлетілися на друзки.
— Але увага, Ле Ґерне, — мовив Декамбре, — нікому ні слова.
— Лізбет?
— Навіть Лізбет цього не знає. Ніхто не має знати.
— Тоді чому ви це розповіли мені?
— Послуга за послугу, — пояснив Декамбре, спорожнивши свій келих. — За чесність я плачу тільки більшою чесністю. Якщо ви передумаєте щодо кімнати, кажіть прямцем. Я зрозумію.
15
Святий Рох — середньовічний французький святий, високо шанований у католицькій церкві. Вважається одним із захисників від пошестей і чуми.