— Ці клаптики, — промовив учений, — зіткані з волокон рослин чи тварин. Спробуйте. Ніяка шерсть не зрівняється з цими тканинами, такі вони м’які, міцні й теплі. Але в мене є дещо й цікавіше.
І Фесор подав Сабатьє клаптик сірої тканини. Коли Сабатьє поклав тканину на руку, він був вражений. Тканина була така легка й тонка, що здавалась зітканою з павутини.
— Спробуйте-но розірвати її! — усміхаючись сказав Фесор.
Сабатьє спершу обережно потяг тканину, побоюючись, що вона розлізеться від найслабшого натягу. Але тканина не розірвалась. Тоді він потяг сильніше, нарешті рвонув щосили. З таким же успіхом він міг спробувати розірвати залізний лист. Джон також захотів випробувати свою силу, але тканина зовсім не піддавалась. І разом з тим вона була легка й прозора.
— Сам чорт не розірве цієї тканини! — сказав Джон, подаючи клаптик Фесору.
Очі й губи Фесора усміхались. У своєму довгому балахоні він здавався алхіміком, Фаустом двадцятого століття. Помахавши, мов прапором, тканиною, Фесор сказав:
— Я здивую вас ще більше, якщо скажу, що цю тканину зробив водяний павук. З неї водяні павуки споруджують свої підводні будинки. Тканина зовсім водонепроникна. Якщо її просочити соком однієї з рослин, яку я тут знайшов, вона стане непроникною й для повітря. Непогана була б оболонка для дирижаблів! А як вона зберігає тепло! З цієї тканини ви можете зробити трико і в ньому сміливо вирушати на Північний полюс, не рискуючи замерзнути. А оця тканина, — вів далі старик, — продукт особливого виду шовкопрядів. І знаєте, як я добиваюсь, щоб ці істоти (мої учні, як я їх називаю) день у день працювали на мене? Я рятую їх від різноманітних ворогів і годую тією їжею, яка їм потрібна; так роблять китайці. © http://kompas.co.ua
Я місяцями, роками вивчав повадки й інстинкти цих І працьовитих комах і зробив з них прекрасних працівників. Ось погляньте на цього павука.
Сабатьє ще першого дня звернув увагу на маленького павука, який намотував павутину на дерев’яну рамку.
— Якби в мене було більше місця, я замовив би цьому ткачеві костюм для себе, і він би зіткав його за міркою без жодного шва. З цієї павутини я робив собі сорочки. Тканину мені виготовляли павуки, а нитки — шовкопряди.
— Але як ви цього добилися?
— Спостереженням і терпінням… Решта зразків тканин зроблені з волокон різних рослин, і всі вони дуже міцні. Щоб волокна цих рослин були м’якими, я їх довго розминаю, потім кладу в воду з якимось дубителем, і від цього вони стають ще ніжніші. Я знайшов і дикі коноплі з тієї ж родини, що росте в Індії. Якщо волокна конопель вимочити в дубителі, вони також стають дуже міцними.
У Фесора ніби прорвалась гребля мовчання. Він схильний був говорити всю ніч про нові, зовсім не відомі цивілізованим людям матеріали, про дивовижні фарби, тканини, про чудодійні соки невідомих рослин і про павуків — про павуків найбільше. Говорячи про них, Фесор перевтілювався в поета. Але Сабатьє уже не міг слухати. Не можна було за один вечір засвоїти й переварити все те, що Фесор узнав і відкрив за п’ятнадцять років життя, кожна година якого була присвячена наполегливій праці дослідника. Нарешті старик відпустив своїх гостей, сказавши їм на прощання загадкову фразу:
— Сьогодні вночі дух лісу зійде до вас! — Фесор засміявся дивним, майже божевільним сміхом.
XII. «Дух лісу»
Коли вони спустились по драбині й розставили біля дерева похідні ліжка, Джон довго тер собі лоба, потім сказав, звертаючись до свого супутника:
— Знаєте що, пане Сабатьє, я більше не можу! Якщо ми пробудемо тут ще тиждень, я зовсім очманію від цього старика!
— Ви неправі, Джон. За цей місяць ми взнали стільки цікавих речей, що інші про них не дізналися б і за роки. Фесор поділився з нами тільки невеликою частиною свого багатого досвіду. Але й цього було б досить, щоб вразити весь учений і промисловий світ. Чи знаєте ви, що за найменше відкриття Фесора кожний фабрикант не пошкодував би мільйона? Деякі з його відкриттів схожі на вибухові речовини величезної сили. Вони можуть перевернути вверх дном цілі галузі промисловості й створити зовсім нові. Все це так грандіозно, що я не можу розібратися в цьому незвичайному багатстві. Подумати тільки, що воно залишилось невідомим світу цілих п’ятнадцять років!
— І залишиться невідомим, — відгукнувся з темряви Джон.
— Цього не повинно бути! — серйозно відповів Сабатьє. — Ми спробуємо умовити Фесора поїхати разом з нами. Візьмемо частину його колекцій і його самого.