Але це ще було не все. Щохвилини він рискував зустрітися з лісовими хижаками: ягуаром, мексиканським диким котом, червоним вовком, диким собакою. З них ягуар був найстрашнішим. Один ягуар загинув у боротьбі з пумою, але тисячі їх ще бродили в лісі. Інколи Морель помічав у темряві зелені цятки і поспішав розпалити вогнище, добуваючи вогонь кременем. Але вогонь треба було весь час підтримувати, і Морель недосипав. Кінець кінцем, він вирішив, що найбезпечніше — ночувати на вітах високого дерева, як це робили далекі предки. Він залазив на високе дерево, вмощувався між сучками і прив’язував себе паском до стовбура. Морель довго не міг звикнути до такої «спальні». Коли він засинав, голова його опускалась, і йому здавалося, що він падає з дерева. Від жаху Морель прокидався, інстинктивно хапаючись за віти. Але з часом він звик до нового повітряного ліжка і добре висипався. Вгорі москіти й комарі менше турбували його. Крупні хижаки не помічали здобичі, що ховалася в густій зелені дерева.
Поступово з якихось глибин його істоти піднімались і оживали первісні інстинкти, втрачені людиною протягом тисячоліть культурного життя. Морель навчився міцно спати і в той же час прислухався до найменшого шуму. Слух і нюх його загострилися. Тільки очі вченого залишались такими ж короткозорими. А втім, в окулярах він бачив непогано. Ці окуляри були предметом його постійних турбот. Одного разу, коли він спав на землі, поклавши біля себе окуляри, якийсь птах, очевидно, такий же любитель блискучих речей, як сорока, підхопив дзьобом окуляри й поніс. Змахи крил розбудили Мореля, і він погнався за птахом. На щастя, птах випустив окуляри. Після того Морель ніколи не знімав окулярів, навіть коли вкладався спати.
Була середина вересня, часто випадали дощі. Вони налітали раптово, перекидаючи на ліс цілі водопади, і так же швидко вщухали. Віти дерев не могли захистити Мореля, і він промокав до кісток. Це наштовхнуло вченого на думку влаштувати над головою покрівлю з віток і листя. Робота була важка. Кілька разів він мало не зривався з дерева. До того ж йому доводилось вести боротьбу з мавпами. Тільки-но Морель спускався з дерева по сучки й хмиз, як цілі зграї мавп збиралися на його будові, намагаючись «допомагати» вченому. Можливо, вони робили це з найкращими намірами, але після їх набігів Морелю щоразу доводилось починати все заново.
Так тривало кілька днів, поки Морелю не поталанило знайти міцні й тонкі виткі рослини, якими він туго зв’язав кістяк даху. Чи то мавпи пересвідчились, що людина добре справляється з роботою без їх допомоги, чи, може, їм набридла ця нова забава, але незабаром вони дали йому спокій, і Морель благополучно побудував своє тимчасове житло. Тепер він міг сховатись від дощу. Морель втягнув до себе на дерево навіть деякі запаси харчів: борошна з касови, горіхів і мушиного меду — своє нове придбання. В дорозі ці запаси стануть у великій пригоді. Разом з тим не доведеться шукати їжу під час дощу.
В його новому житлі було щось схоже на ліжко зроблене на вітах і встелене мохом та листям. Тепер він міг лежати з деяким комфортом, навіть простягнутися Коли дощ заважав йому працювати на плоту, Морелі лежав у своєму сховищі на дереві й переносився думкою в Париж. Але той світ був такий далекий і не схожий на те, що оточувало вченого, що Париж здавався Морелю давнім сном.
У сонячні дні Морель напружено майстрував пліт. Без сокири працювати було важко. Морель знайшов кілька гострих кременів і спробував зробити кам’яну сокиру, перейшовши, таким чином, до вищого ступені культури — в кам’яний вік.
Затиснувши кремінь у рогатину, Морель прив’язав його до топорища тонкими ліанами. Але кремінь зіскочив з топорища при першому ж ударі. Тоді Морель вирішив зробити сокиру за всіма правилами мистецтва, пробивши дірку в кремені другим кременем. Ця єгипетська праця стомила його. Морель у відчаї кинув роботу.
«Ні, мабуть, я не годжуся в робінзони!»
Однак думка про сокиру не виходила з голови. Дерево легше піддається обробці. Треба почати з топорища. Морель знайшов підходящий корявий сук міцного залізного дерева й почав пропалювати вугіллям «вушко голки» — довгасту дірку. Це була теж єгипетська праця, але все ж таки дерево обробляти було легше, ніж кремінь. Незабаром «вушко голки» було готове. Морель вставив у нього гострий плоский кремінь і закріпив рослинними волокнами, приготованими для цього. Сокира скоріше нагадувала булавку з незвичайно великої головкою — так багато було на ній намотано «вірьовок», але все ж таки це була сокира. Вона перерубувала, вірніше, перебивала віти в палець завтовшки. Сокира могла бути хоч якимось захистом. Нею можна було навіть зрубати товсте дерево. Але, «прохронометрувавши», Морель підрахував, що на кожне дерево треба було б витратити не менше місяця. А йому для плоту потрібно було щонайменше десять дерев. Морель засмутився. При таких темпах роботи йому раніше ніж через рік звідси не вибратись.