Побачивши роздратоване і похмуре обличчя дружини, він зрозумів, що Бакулін вже прийшов і всіляко ухиляється від флірту з нею. Отже, Бакулін справді шалено захоплений черговою божевільною ідеєю і вважає цей спіритичний сеанс життєво важливим для себе.
Вони повечеряли і нарешті усамітнилися у кімнаті, де вікна були завішені важкими портьєрами. Чоловіки сіли біля маленького круглого стола, накритого зеленим сукном.
— Нас мало, всього двоє, і тому цей сеанс вимагатиме від кожного з нас особливих духовних та фізичних зусиль, — сказав Орлов. — Зараз я візьму кришталеву кулю…
Цю кришталеву кулю Сергію Олексійовичу надіслала з Парижа поетеса, оповита таким густим серпанком таємничості, що майже не вірилося в її існування. Звали її Ельдіно де Альден. Її вірші часто друкувалися в Росії у перекладах Василя Бакуліна. Тож і цей окультний подарунок таємнича Ельдіно надіслала Орлову через нього.
Після того, як кришталева куля з’явилася на столі, Сергій Олексійович звернувся до Бакуліна.
— Тепер я вас слухаю.
— Чи можете ви викликати когось із духів?
— Ви маєте на увазі духів померлих, наскільки я розумію?
— Так!
— Я можу спробувати.
Олександра Сергійовича можете?
— Якого Олександра Сергійовича?
— І це запитує російський поет? Який у нас, росіян, є ще Олександр Сергійович, окрім Пушкіна?
Орлов розгублено подивився на Бакуліна і злякано подумав — чи не перейшов Василь Якубович ту хитку межу поміж талантом і божевіллям, яка була такою фатальною для багатьох російських письменників.
— То можете чи ні?
— Можу.
Власна впевненість подивувала й самого Сергія Олексійовича.
— Отже, Пушкіна? Мабуть, хочете уточнити його донжуанський список?
Бакулін навіть не посміхнувся:
— Ви знаєте, що зробив Брюсов? Він дописав незакінчену Пушкіним повість «Єгипетські ночі».
Запала мовчанка. Василь Якубович уважно дивився на Орлова, чекаючи обурення, але той спокійно відповів:
— Ви що, Василю Якубовичу, думаєте, що я зараз підстрибну на місці, вдарю кулаком по столу і закричу: як він, негідник, смів зазіхнути на найсвятіше для кожного росіянина?
— Але ж Брюсов дописав самого Пушкіна!
— То й що? Чого ви від мене хочете?
— Пушкіна!
— ?!
— Я хочу, аби ви викликали дух Пушкіна і щоб він сам продиктував нам закінчення цієї повісті, але про це ніхто не повинен знати. Ми надрукуємо її чи в моєму видавництві «Рак», чи у вашому «Кондорі», але з моїми коментарями і передмовою. І поки Валерій Якович разом зі своїм Сергієм Поляковим випустить у світ «Єгипетські ночі» у власному варіанті, ми підготуємо і видамо авторський варіант повісті. Ви мене зрозуміли?
Сергій Олексійович зрозумів.
Дух Пушкіна вони викликали, і він справді продиктував їм закінчення «Єгипетських ночей». Василь Якубович все записав, потім читав духу Пушкіна текст, і той підтвердив правильність запису. Згодом книжку набрали, але сталося неймовірне. Очікування Бакуліна не справдилися. Критика надала перевагу варіанту Брюсова, а видання Орлова назвала містифікацією і вимагала від видавництва рукопис Пушкіна.
…Сергій Олексійович, почувши шум, вийшов на сходи. Це повернувся Борис Буревий, який цього разу зупинився у їхньому домі.
— У вас тут все гаразд?
— Так, дякую.
— А що все ж таки сталося? Там говорили про різне…
— Давайте про це поговоримо завтра. Вам треба зараз відпочити. Я шкодую, що не дослухав вашу лекцію.
— До речі, на банкеті я познайомився з Кримським-Корсаровим. Він дуже хотів вас побачити. Тож я його запросив до вас на сніданок. Сподіваюся, ви згодні?
— Звичайно! Із задоволенням поспілкуюся!
— А я таки добряче втомився… До речі, Сергію Олексійовичу, сьогодні вранці я забув передати вам маленький подарунок, який привіз з Берліна. Рідкісна антикварна річ. Зараз я принесу…
За кілька хвилин Орлов сидів у тій самій кімнаті, де вони колись спілкувалися з духом Пушкіна. Він тримав у руках справді дорогоцінний подарунок — альфа-подібну дошку з пересувним квадратом. Судячи з напису, вона була виготовлена 1378 року в місті Фрайбурзі, а срібне клеймо сповіщало про те, що це власність доктора Паулюса Распе Гедіке, відомого медіума середніх віків. Такого коштовного подарунка Сергій Олексійович ніколи ще не отримував, і йому страшенно захотілося зараз же, цієї ж миті, випробувати можливості магічної дошки.
Працювала дошка за дуже простим принципом: треба було покласти пальці на одну зі сторін квадрата і за допомогою магічного заклинання викликати дух. Після цього дух сам починав водити квадрат по літерах і присутні могли читати відповіді на свої запитання. Орлов знав, що це дуже небезпечно, адже дух міг виявитися дужчим за медіума і почати диктувати йому свою волю. Тому найчастіше з такою дошкою працювало четверо людей, і лише у виняткових випадках двоє впевнених у власних силах медіуми. Та лише поодинокі, позначені особливим даром, ризикували це робити наодинці з дошкою. Таким був Паулюс Гедіке. І хоча Сергій Олексійович не вважав себе могутнім медіумом, все ж зважився сьогодні попрацювати з дошкою сам. День був досить важкий, і він в такий досить чудернацький спосіб хотів розвіятися.