… Орлов довго вибирав собі духа. Найбезпечнішим йому здавався дух покійного батька, який дуже любив свого сина за життя і тому не міг завдати йому неприємностей, знаходячись у потойбіччі. Але чомусь при слові «любов» Сергій Олексійович згадав молоду тендітну графиню Олену Трубецьку. Мабуть, ніхто не любив Орлова так, як вона.
Зла мачуха віддала її до монастиря ще у дитинстві. Вона вийшла звідтіля вже після її смерті і, віддавши всі свої права на спадок молодшому братові, зайнялася живописом. Вчилася у Москві, Мюнхені, Парижі. Там і вийшла заміж за академіка Академії мистецтв Росії Івана Петровича Павлова. Вони оселилися у Петербурзі, де Іван Петрович виконував замовлення державної ваги — малював портрети членів царської родини. З дружиною вони жили дружно, але незабаром Іван Петрович помер.
Орлов познайомився з Оленою Іванівною якраз у день похорону її чоловіка. Його вразило божественно красиве обличчя молодої вдови, а згодом розпочався їхній досить тривалий роман.
Відомий у мистецьких колах видавець і поет Орлов, наче юнак, вишукував можливості і причини, аби з’їздити до столиці і побачитися з Оленою. Інну Іванівну він поки що покинути не міг. А Олена все розуміла і ні про що його не запитувала. Щоправда, їм спадало на думку з’їздити на кілька тижнів до Італії, прийняти католицтво і повінчатися таємно від усіх. Олена хотіла мати шлюбну дитину. А Сергій Олексійович все сподівався, що вони з Інною все ж колись розлучаться. Точніше, що його дружина погодиться на розлучення, хоча це було малоймовірно. Інна скоріше б вкоротила собі віку, аніж розлучилася з Орловим.
Та одного разу Олена зникла. Це сталося саме у день відкриття її власної виставки. Сергій Олексійович через черговий нервовий напад у дружини не зміг приїхати до Петербурга, а вирвався лише через два дні. Олени вже ніде не було.
Поліція її шукала кілька місяців, та марно. Орлов розумів, що якби Олена була живою, то озвалася б до нього. І ось тепер він несподівано навіть для самого себе вирішив викликати дух коханої жінки.
У кімнаті було темно. Горіла лише малесенька свічечка. Прочитавши заклинання, він натиснув пальцями на ребро чорного квадрата і викликав дух Олени.
Опалення в будинку працювало чудово, але цієї миті Сергій Олексійович відчув, як у кімнату почав просякати якийсь потойбічний холод. Несподівано легко хитнулися важкі портьєри на вікнах. Затремтіло полум’я свічки, і Орлов відчув поряд з собою чиюсь присутність, а квадрат разом з його пальцями зарухався по буквах.
«Я з’явилася, любий!»
Сергію Олексійовичу здалося, що він не лише прочитав цю фразу по буквах, а навіть почув її.
— Я дуже за тобою скучив, — промовив він уголос. — Мені так тяжко без тебе, Олено… — І відразу отямився. — Що за дурниці я плету?
І, вже не очікуючи відповіді на сентиментальні фрази, запитав:
— А чим ти доведеш, що це саме ти, моя люба?
Квадрат під його пальцями знову почав рухатися по дошці:
«Коли ми були в мене вдома, ти поклав записку у третій том вибраного Бальмонта і сказав мені, що ми з тобою разом прочитаємо її на Різдво. Після твого від’їзду я не втрималася і прочитала її. Там були вірші».
— Але ти, якщо ти дух Олени, можеш знати це з духовного архіву Господа, а якщо ти — інший дух, то можеш прочитати все це з душі моєї коханої.
Сергій Олексійович недаремно боявся. Він знав, що інколи замість духа померлої людини приходить або стихійний дух, або, в ліпшому випадку, чужий дух, який вирішив просто розважитися.
«Ти можеш мені не вірити, любий, — знову запрацював квадрат під пальцями Орлова, — але я знаю, навіщо ти мене викликав. Відповідаю: я померла, і не своєю смертю.
У день відкриття моєї виставки я чекала на тебе, а вже увечері, на бенкеті, з’явився Венчеслав Боголюбський разом зі своєю дружиною та пасербицею. Венчеслав Іванович вибачився, що не зміг прийти на виставку, і запросив мене до себе додому. Єдине, про що він просив, — нікому не говорити про мій майбутній візит, бо хоче, мовляв, зробити для своїх гостей сюрприз. Для мене було честю відвідати дім Венчеслава Боголюбського, адже там буває багато відомих письменників і митців. Я пообіцяла прийти. Це мав бути вечір на мою честь.