— Сам не знаю, — відказав Джонні.
Роджер перевів розмову на інше.
— Як ваш батько і його дружина провели медовий місяць?
Джонні посміхнувся:
— Вони поїхали в Майямі-Біч, а там саме був страйк готельної обслуги, Чарлін сказала, що почувала себе як удома, бо довелося самій застеляти ліжка і все таке інше. А батько тепер соромиться людей: ходжу, каже, в березні геть засмаглий, наче якийсь піжон. Але, здається, обоє лишилися задоволені.
— Вони продали свої будинки?
— Так, причому в один день. І взяли майже стільки, скільки хотіли. Коли б не оті кляті лікарняні рахунки, ми б тепер ніякого клопоту не знали.
— Джонні…
— Що?
— Та ні, нічого. Вертаймося вже. Вип’ємо трохи віскі. «Шівас регаль» вам смакує?
— Ще б пак, — сказав Джонні.
3
Тепер вони читали «Джуда Непримітного», і Джонні вражало, як легко дається Чакові ця книжка (хоч на перших сторінках сорока не обійшлося без зітхань і ремствувань). Хлопець признався, що вночі з власного почину читає наперед, і вирішив після «Джуда» взяти ще якийсь роман Гарді. Уперше в житті він діставав від читання втіху і купався в ній, мов невинний юнак в обіймах зрілої жінки.
А поки що розгорнута книжка лежала в Чака на колінах корінцем догори. Вони з Джонні знов сиділи біля басейну, тільки ще без води, і на обох були піджаки. По небу пливли легкі білі хмарки, безладно намагаючись збитись у більшу хмару, щоб пролитися дощем. У повітрі вчувався якийсь загадковий і солодкий дух — дух близької весни. Було 16 квітня.
— Це знов одне з ваших трюкових запитань? — спитав Чак.
— Ні.
— Ну, а вони б мене схопили?
— Що-що? — Про це ніхто ще не запитував.
— Якби я вбив його, вони б мене схопили? І почепили б на ліхтарному стовпі, щоб я висів, як обскубане курча?
— Ну, я не знаю, — повільно промовив Джонні. — А втім, мабуть, таки схопили б.
— І я не зміг би перенестися в тій машині в наш славний новий світ? Назад у тисяча дев’ятсот сімдесят сьомий рік?
— Думаю, що ні.
— Ну й нехай. Я б однаково вбив його.
— Навіть і отак?
— Ну звісно. — Чак злегенька посміхнувся. — Узяв би з собою ампулку з моментальною отрутою, чи зашив у комір сорочки бритвене лезо, чи я знаю… Аби не катували, коли схоплять. Але я вбив би його. Бо якби не вбив, то мене б аж довіку переслідували ті мільйони людей, яких він винищив.
— Аж довіку… — проказав за ним Джонні кволим голосом.
— Джонні, вам недобре?
Джонні примусив себе всміхнутися до хлопця.
— Та ні, все гаразд. Просто серце на мить наче завмерло.
Під майже безхмарним небом Чак знов узявся читати «Джуда Непримітного».
4
Травень.
І знов у повітрі запахло свіжоскошеною травою, знов забуяла цвітом незмінна улюблениця жимолость, розкрили свої пуп’янки троянди. Весна гостює в Новій Англії недовго — усього якийсь неоціненний тиждень, а потім диск-жокеї запустять «золоті диски» ансамблю «Біч бойз», розляжеться по околиці гудіння патрульної «хонди», і гарячий вітер принесе літо.
В один з останніх вечорів того неоціненного тижня Джонні сидів у своєму котеджі й дивився за вікно, у м’яку та глибоку весняну сутінь. Чака вдома не було: поїхав на шкільну танцювальну вечірку зі своєю новою дівчиною, набагато розвиненішою за кількох попередніх. «Вона читає», — довірчо повідав він Джонні, як тямущий чоловік іншому тямущому чоловікові.
Нго вже не жив у садибі. Наприкінці березня він дістав американське громадянство, у квітні запропонував свої послуги одному з курортних готелів у Північній Кароліні, а три тижні тому його запросили на розмову й одразу ж прийняли на головного доглядача території. Перед від’їздом він зайшов до Джонні.
— Мені здається, ви надто тривожитеся через тигрів, яких насправді немає, — сказав він. — Тигр смугастий, і тому в заростях його не видно. От стривоженій людині скрізь і ввижаються тигри.
— Але ж тигр є, — заперечив Джонні.
— Так, — погодився Нго. — Десь є. А ви тим часом марнієте на очах…
Джонні підвівся, рушив до холодильника й налив собі пепсі. Тоді вийшов зі склянкою на маленьку відкриту веранду. Він сидів, попивав пепсі й думав про те, як добре для людей, що мандрівки в часі неможливі. Над соснами зійшло жовто-рожеве око місяця, і на поверхню басейну лягла навскоси кривава доріжка. Десь закумкали й захляпали перші жаби. Трохи згодом Джонні зайшов до кімнати й хлюпнув у пепсі добрячу дещицю рому. А повернувшись на веранду, знову сів зі склянкою в руці, посьорбував свою суміш і дивився, як підбивається вгору місяць, поступово роблячись із жовто-рожевого німотно-таємничим сріблястим.