В. Що ж ви побачили?
С. Цебто ще перед тим, як доїхав до Джонні?
В. Атож.
С. Бачу: та лінія, що він робив, почала кривуляти. Спершу ледь-ледь — там трішки в один бік, там у другий. Цебто, розумієте, стала не зовсім рівна. А Джонні був у нашій бригаді найкращий розмітник. Ну, а далі пішло взагалі казна-що. Всю дорогу розмалював петлями й колами. Подекуди навіть по кілька кіл на одному місці виписав. А метрів сто по узбіччю лінію протяг.
В. То що ви вдіяли?
С. Я зупинив його. Звісно, не зразу. Спершу під’їхав збоку й погукав. Разів п’ять гукнув чимдуж, а він і вухом не веде. Аж раптом як крутне кермо і просто мені в бік — хрясь! А машина ж то дорожньої управи. Тоді я почав сигналити й знову загукав, і врешті до нього начебто дійшло. Загальмував він і дивиться на мене. Ну, я йому: що ж це ти, кажу, в біса, робиш?
В. А він що відповів?
С. Він сказав: «Привіт». Ото й тільки. «Привіт, Кійте». Так наче все пречудово.
В. Ну, а ви?
С. Я скипів. Себе не тямив з люті. А Джонні стоїть на своїй тарадайці, глипає очима й за борт тримається, так наче боїться впасти. Отоді я й збагнув, що йому таки погано. Він, знаєте, й завжди був худий, а тут ще побілів, як крейда, і рот йому… як би це сказати… мовби перекосило. Спершу він навіть не зрозумів, про що йдеться. Та потім обернувся й побачив ту свою лінію — вихилясом по всій дорозі…
В. І що ж він сказав?
С. Перепросив. А тоді… ну, не знаю… захитався, чи що, і затулив рукою праве око. Я його питаю, що з ним, а він… він щось таке почав варнякати… геть нісенітне.
Коуен. Містере Стренг, комісію особливо цікавить усе, що казав тоді Сміт, це може багато чого прояснити. Ви не могли б пригадати його слова?
С. Ну, спершу він сказав, що з ним усе гаразд, от тільки паленою гумою тхне. Шини горять, на багатті. А тоді раптом каже: «Не заряджайте той акумулятор, а то він вибухне». І щось наче таке: «Все на місці, обидва гучномовці на осонні. Дерева будуть цілі». Оце все, що я запам’ятав. Я ж кажу, суцільна нісенітниця, бредня.
В. А що було далі?
С. Далі він почав валитися з машини. Я схопив його за плече, і тоді рука, якою він затуляв око, подалася вбік, і я побачив, що те око в нього геть налите кров’ю. А потім він зомлів.
В. Але ж він сказав щось іще перед тим, як зомлів, чи не так?
С. Так, сер, сказав.
В. Що саме?
С. Він сказав: «Про Стілсона подумаємо потім, тату, тепер він у мертвій зоні».
В. Ви точно пам’ятаєте, що він сказав саме ці слова?
С. Так, сер. Я їх ніколи не забуду.
3
…а опритомнів я у вагончику нашої бригади при початку Роузмонт-авеню. Кійт сказав, щоб я негайно йшов до лікаря, бо інакше він не допустить мене до роботи. Я й сам злякався, тату, але не через те, про що подумав Кійт. Так чи так, а я звернувся до невропатолога, якого порадив мені в своєму листі Сем Вейзак, ще на початку листопада. Перед тим я писав йому, що побоююсь водити машину, бо в мене часом двоїться в очах. Сем одразу ж відповів і звелів мені показатися тому докторові Венну, бо симптоми, мовляв, дуже тривожні, хоч сам він і не береться ставити діагноз на відстані.
До лікаря я тоді не пішов. Як на мене, мозок — це така штука, від якої можна чекати чого завгодно, отож я весь час, аж до тієї пригоди з розміткою, думав собі, що це в мене якесь тимчасове явище і все зрештою минеться. Мабуть, я просто не хотів припускати іншу можливість. Але той випадок був останньою краплиною. І я таки пішов до лікаря, бо мені стало страшно — не за себе, а за майбутнє, яке я прозирнув.
Одне слово, я звернувся до доктора Венна, він обстежив мене і сказав усю правду. Виявилося, що часу в мене куди менше, ніж я думав, бо…
4
Витяг з протоколу свідчень, заслуханих т. зв. «Стілсонівською комісією» під головуванням сенатора від штату Мен Вільяма Коуена.
Опит свідка провадить м-р Норман Д. Верайзер, головний юрисконсульт комісії.
Свідок — доктор Квентін М. Венн, що проживає в м. Фініксі, штат Арізона, Паркленд-драйв, 17.
Дата опиту — 22 серпня 1979 р.
Верайзер. Коли ви закінчили обстеження й поставили діагноз, ви запросили Джона Сміта, чи не так?
Венн. Так. То була важка розмова. Такі розмови завжди важкі.
В-р. Ви змогли б стисло викласти суть того, про що між вами йшлося?