Говорити голосно начебто не випадало: колись вона й сама сказала б, що розмовляти на кладовищі з мертвим може хіба що ненормальний. Та в що хвилину, на превеликий Сейрин подив, на неї наринули такі бурхливі й невтримні почуття, що їй боляче звело горло, а руки несамохіть стислися так, наче їх злютувало. І нічого страшного, як вона й поговорить із Джонні: зрештою, позаду в них дев’ять років, і ось тепер усьому кінець. Далі буде тільки Уолт, і діти, і усмішки з-за помосту, на якому промовляє її чоловік, постійні усмішки на задньому плані, а час від часу, гляди, й нарисочок у недільній газеті, якщо Уолтова політична кар’єра зазнає стрімкого злету, на який він так упевнено розраховує. Майбутнє щороку додаватиме її косам трохи сивини; і скоро вже не походиш без ліфчика, бо груди дедалі дужче одвисатимуть: і доведеться обачніше користуватись косметикою; майбутнє — це регулярні заняття в групі здоров’я при бангорському осередку Спілки молодих християнок, вічні покупки, проводи Денні до першого класу, а Дженіс до дитячого садка, новорічні вечірки й вигадливі капелюшки; і отак життя її помалу перейде рубіж вісімдесятих років, за який раніше заглядали тільки письменники-фантасти, і вступить у дивну й майже невідому фазу — в середні літа.
У тому майбутньому окружних ярмарків уже не передбачалось.
З очей її повільно покотилися перші пекучі сльозинки.
— Ой, Джонні, — мовила вона. — Все ж мало бути зовсім інакше, хіба ні? Ніхто ж і подумати не міг, що все отак скінчиться.
Сейра похилила голову, болісно, але марно ковтаючи сльози. І зрештою голосно заридала, і ясне сонячне світло роздробилося на безліч блискучих призмочок. А вітер, що досі здавався таким теплим, наче стояло бабине літо, раптом війнув на її мокрі щоки лютневим холодом.
— Це несправедливо! — вдерся її крик у німотність Боуденів, Марстенсів, Пілсбері, усієї тієї мертвої аудиторії, здатної засвідчити лиш одне: що життя скороминуще, а смерть є смерть. — О боже, як це несправедливо!
І раптом чиясь рука торкнулась її шиї.
12
…і той вечір лишився найкращим, що в нас було, хоч іноді мені аж не віриться, що був колись такий 1970 рік, із студентськими заворушеннями, з президентом Ніксоном, без кишенькових калькуляторів і портативних відеомагнітофонів, без Брюса Спрінгстіна й панк-року. А часом здається, що до тих днів, навпаки, лиш рукою сягнути, що до них можна фізично доторкнутися й що якби мені обняти тебе, пригорнути, я зміг би повести тебе з собою в інше майбутнє, де не було б ні болю, ні темряви, ні гіркоти вибору.
Що ж, усі ми робимо що можемо, і треба робити це по змозі добре… а якщо добре не виходить, то докладати всіх зусиль, аби вийшло.
Я сподіваюся, люба, що ти згадуватимеш мене також по змозі добре.
Усього тобі найкращого, моя любове.
13
Вона судомно хапнула ротом повітря, рвучко випростала спину, очі її злякано розширились.
— Джонні?…
Все зникло.
Хоч би що то було, воно зникло.
Сейра підвелась і озирнулася: певна річ, ніде нікого. Та все одно вона бачила: онде він стоїть, довготелесий, глибоко застромивши руки в кишені, з отією своєю іронічною посмішкою на не дуже гарному, але милому обличчі, — стоїть, недбало прихилившись чи то до якогось пам’ятника, чи то до кам’яного стовпа воріт, чи, може, просто до дерева, обпаленого вже пригаслим вогнем осені. Не біда, Сейро… невже ти й досі нюхаєш той клятий кокаїн?…
І нема нікого й нічого, крім Джонні. Він десь тут, зовсім близенько, а може, й скрізь.
Усі ми робимо що можемо, і треба робити це по змозі добре… а якщо добре не виходить, то докладати всіх зусиль, аби вийшло. Ніщо не втрачається без вороття, Сейро. Нема такого, чого не можна віднайти.
— Усе той самий Джонні, — прошепотіла вона й рушила до виходу з кладовища.
Перейшла дорогу і там якусь хвилю постояла, дивлячись назад. Дув теплий поривчастий вітер, і здавалося, ніби по всьому довкола перебігають широкі пасмуги світла й тіні. Таємниче шелестіли крони дерев.
Сейра сіла за кермо, і машина швидко поїхала від кладовища.
ФЕНОМЕН СТІВЕНА КІНГА
Кінгові було двадцять сім, коли 1974 року з’явився його роман «Керрі», що зробив автора знаменитим буквально наступного дня. Історія американського книжкового ринку знає чимало випадків, коли нікому не відомий письменник здобував гучний комерційний успіх, а потім, як правило, зникав без сліду, швидко вичерпавши можливості свого скромного обдарування. Кінгові напочатку також провіщали цю незавидну долю. І помилилися. Минуло майже півтора десятиліття, а він, як і раніш, неправдоподібно легко добивається перших рядків у списках бестселерів, залишаючи позаду навіть таких вельми досвідчених і сильних конкурентів, як, приміром, Артур Хейлі чи Гарольд Роббінс. Більше того, за розголосом і популярністю в найширших і найрозмаїтіших читацьких верствах Кінга просто немає з ким порівнювати в сьогоденній американській прозі.