— Почекай хвилини дві, поки стане тепло, — сказав він.
— Не турбуйся. Мені вже не холодно.
Джонні поглянув на неї і побачив, що обличчя її зросив піт.
— Може, завеземо тебе в «невідкладну допомогу» при лікарні? — спитав він. — Якщо це ботулізм, то справа серйозна.
— Ні, мені вже гаразд. Хочеться тільки швидше дістатись додому й лягти. А завтра прокинуся раненько, подзвоню до школи, скажу, що захворіла, і знову спати.
— Можеш навіть не прокидатися так рано. Я сам подзвоню й скажу.
Вона вдячно подивилася на нього.
— Подзвониш?
— Ну звісно.
Вони вже виїжджали на головне шосе.
— Пробач, що я не можу поїхати сьогодні до тебе, — сказала Сейра. — Мені дуже жаль, повір.
— Це ж не твоя вина.
— Та ні, моя. Хто з’їв погану сосиску? Невдаха Сейра.
— Я люблю тебе, Сейро, — мовив Джонні.
Отже, це слово прозвучало, його не можна було забрати назад, і воно зависло між ними в машині, що мчала по шосе, й чекало якогось продовження. Сейра зробила що могла.
— Дякую, Джонні.
Далі вони їхали мовчки, і обом було хороше.
Розділ другий
1
Було вже близько півночі, коли Джонні повернув машину до Сейриного під’їзду. Сейра дрімала.
— Гей, — мовив він, вимкнувши мотор і легенько торсаючи її. — Приїхали.
— О… це добре. — Вона сіла рівно й запнула на собі пальто.
— Як ти себе почуваєш?
— Краще. Трохи ниє в шлунку й болить поперек, та загалом краще. Джонні, ти б їхав у Клівз моєю машиною.
— Та ні, не варто, — заперечив він. — Хтось може помітити, що вона цілу ніч простояла перед будинком. Навіщо нам ті пересуди.
— Я ж однаково збиралася їхати до тебе…
Джонні посміхнувся:
— Отоді варто було б ризикнути, навіть якби нам довелося пройти пішки три квартали. До того ж я хочу, щоб машина була в тебе напохваті в разі ти все-таки надумаєш поїхати до лікарні.
— Не надумаю.
— Все може бути. Можна, я зайду і викличу собі таксі?
— Та певне.
Вони зайшли, і тільки-но Сейра засвітила світло, як її знов почало тіпати.
— Телефон у вітальні. А я тим часом приляжу й вкриюся ковдрою.
Вітальня була невеличка, скупо вмебльована і скидалася б на якесь офіційне приміщення, коли б не строкаті завіски, розмальовані квітками найнеймовірніших обрисів і кольорів, та ще кілька афіш на стіні: Боб Ділан у Форест-Хілзі, Джоан Баез у «Карнегі-холі», «Джефферсон ейрплейн» у Берклі, «Бердз» у Клівленді.
Сейра лягла на канапу й натягла ковдру до підборіддя. Джонні стурбовано поглянув на неї. Обличчя її було біле, як крейда, і лише під очима залягли темні кола. Вона мала зовсім хворий вигляд.
— Може б, я залишився тут на ніч, — сказав він. — Просто на той випадок, коли б щось сталося, як ото…
— Як ото манюсінька, з волосину, тріщинка в шийному хребці? — з сумною іронією подивилася на нього Сейра.
— Ну, ти ж розумієш… Усяке буває.
Лиховісне бурчання в низу живота вирішило справу.
Вона таки справді збиралася завершити цей вечір у ліжку із Джоном Смітом. Одначе тепер про це годі й думати. То бракувало ще тільки залишити його на ніч, щоб разом чекати, коли її знов занудить і вона побіжить до туалету ковтати «Пепсо-Бісмол».
— Усе буде гаразд, Джонні, — сказала вона. — Просто попалася несвіжа сосиска. Так само міг з’їсти її і ти. Подзвони мені завтра, коли в тебе буде «вікно».
— Ти певна, що все обійдеться?
— Так.
— Ну гаразд, серденько. — І, не сперечаючись далі, він зняв телефонну трубку, щоб викликати таксі.
Заколисана звуками його голосу, Сейра заплющила очі. Одна з рис Джонні, які їй особливо подобались, полягала в тому, що він завжди чинив як потрібно, як найкраще, анітрохи не дбаючи про свої вигоди. То була чудова властивість. Сейра почувала себе геть розбитою і не мала сили на безглузду світську гру в пристойність.
— Діло зроблено, — сказав Джонні, поклавши трубку. — Машина буде за п’ять хвилин.
— Принаймні добре, що тепер ти маєш чим заплатити, — з усмішкою мовила вона.
— І щедро кинути на лапу, — відгукнувся він, непогано наслідуючи відомого коміка.
Тоді підійшов до канапи, сів поряд і взяв Сейру за руку.
— Джонні, як ти це зробив?
— Що?
— На тому колесі. Як у тебе вийшло?
— Просто щось сяйнуло, ото й тільки, — відповів він трохи силувано. — Таке часом буває з кожним. І на кінних перегонах, і в картах, і в звичайнісінькій «орлянці».