Віра передплатила три нові журнали, що надходили поштою через нерівні проміжки часу. Всі три мали дуже поганий друк і такі малюнки, наче їх малювали діти. Вони називалися «Божі летючі тарілки», «Напередодні Спасу» і «Чудеса Господні в галузі психіки». А передплачені раніше «Дайджести» хоча й далі надходили щомісяця, проте лежали тепер нерозгорнуті іноді по три тижні, тоді як ті журнальчики Віра зачитувала мало не до дірок. Вона знаходила там багато такого, що здавалось їй дотичним до випадку із Джонні, і за вечерею читала ті перли стомленому чоловікові високим, пронизливим голосом, що аж тремтів від збудження. Герб дедалі частіше просив її притишити голос, а часом і гримав на неї, щоб вона облишила ті нісенітниці й дала йому спокій. Тоді Віра кидала на нього страдницький, жалісний та ображений погляд і тихо йшла нагору продовжувати свої студії. Вона почала писати до редакцій тих журналів і обмінюватись листами з їх дописувачами та іншими адресатами, яких спіткали подібні нещастя.
Більшість їх, як і сама Віра, були добросерді люди, котрі щиро прагнули допомогти їй і полегшити майже непосильний тягар її горя. Вони присилали тексти молитов і амулети, обіцяли згадувати Джонні у своїх вечірніх молитвах. Та були й інші, звичайнісінькі дурисвіти обох статей, і Герба дуже непокоїло, що його дружина втрачає здатність розпізнавати їх. Хтось запропонував надіслати скалочку єдино істинного хреста Господнього — і то всього за 99 доларів 98 центів. Пропонували й пляшечку цілющої води з Лурдського джерела: мовляв, якщо втерти її Джонні в чоло, вона майже напевне зробить чудо. За неї правили 110 доларів плюс поштові видатки. Дешевше коштувала (й дужче вабила Віру) магнітофонна касета із записом Двадцять третього псалма та молитви Господньої, виголошених відомим південним євангелістом Біллі Гамбарром. Згідно з рекламним проспектом, її протягом кількох тижнів належало прокручувати біля ліжка Джонні, і це майже напевне мало спричинити чудесне зцілення. Як додаткове благословення (тільки протягом обмеженого часу) з касетою надсилався фотопортрет самого Біллі Гамбарра з автографом.
Чим більше захоплювалась Віра цим псевдорелігійним мотлохом, тим частіше Герб мусив зупиняти її. Іноді він нишком рвав виписані нею чеки й просто виправляв баланс у чековій книжці. А коли пропозиція включала беззастережну умову: плата тільки готівкою, — доводилося й тупнути ногою. І зрештою дружина почала замикатись у собі й дивитися на нього з недовірою як на запеклого грішника й безбожника.
2
Зранку Сейра Брекнелл, як звичайно, йшла до школи. А от пообідні години й вечори її тепер мало відрізнялися від тих, що їх вона пережила після розриву з Деном: вона мовби поринула в забуття й чекала, поки щось станеться. У Парижі затягувалися мирні переговори. Ніксон дав наказ і далі бомбардувати Ханой, незважаючи на нову хвилю протесту в країні та за кордоном. На одній з прес-конференцій він пред’явив кінокадри, які переконливо доводили, що американські літаки не скидають бомби на північнов’єтнамські госпіталі, проте сам скрізь літав військовим вертольотом. Слідство у справі зґвалтування і вбивства офіціантки в Касл-Року зайшло у безвихідь після звільнення з-під варти мандрівного художника-рекламника, що колись відбув три роки у психіатричній лікарні штату Огаста, — всупереч усім сподіванням, його алібі виявилося неспростовним. Дженіс Джоплін виспівувала{1} блюзи…
Сейра сприймала всі ці вісті невиразно, мов голоси з іншої кімнати, де без кінця триває якась незбагненна вечірка.
Випав перший сніг — власне, й не сніг, а пороша, — потім ще раз припорошило, а за десять днів до Різдва замела хурделиця, та ще така, що того дня відмінили уроки в школі, і Сейра сиділа вдома, спостерігаючи у вікно, як сніг засипає Флег-стріт. Її короткий роман із Джонні, — а втім, вона не була певна, чи випадало назвати це романом, — лишився в минулому, в іншій порі року, і вона відчувала, що образ Джонні починає стиратись у її пам’яті. То було майже панічне відчуття, так ніби частина її самої потопала. Потопала в небутті.
Сейра багато читала про травми голови, про коми, ушкодження мозку. Ніщо з прочитаного не вселяло надії. Вона дізналася, що одна дівчина з невеликого містечка в штаті Меріленд пролежала в коматозному стані шість років, а молодий англійський докер з Ліверпуля, якого вдарило по голові гаком портового підйомного крана, не виходив з коми чотирнадцять років і зрештою так і помер. Поступово той молодий дужий чоловік утрачав ознаки живої людини, всихав, у нього випадало волосся, зорові нерви під заплющеними повіками перетворювались на кашу, зв’язки та сухожилки скорочувались, і тіло мало-помалу набувало положення утробного плоду. Він ніби повертався назад у часі, мозок його дегенерував, і зрештою він знову став ще не народженою дитиною, що плавала у плацентарній рідині коми. Посмертний розтин тіла показав, що звивини й складки мозку в нього розгладились і його лобні частини стали майже зовсім рівні й гладенькі.