Выбрать главу

— Ви не мали ордера на обшук, — відказав Еллімен. — Перший-ліпший паршивенький адвокат запросто мене витягне, і ви це знаєте.

— Нічого такого я не знаю, — промовив Грег Стілсон. Тоді відхилився в своєму обертовому кріслі й закинув на стіл узуті в мокасини ноги. — Я маю вагу в цьому місті, Санні. Кілька років тому я приїхав у Нью-Гемпшир з порожніми кишенями, а тепер завів тут непогане діло. Я допоміг муніципальній раді розв’язати деякі проблеми, зокрема, підказав, що робити з усією тією дрібнотою, яку поліція застукує на зіллі… Я, звісно, кажу не про таких зловмисників, як ти, Санні, не про заїжджий набрід, — з ними ми добре знаємо, що робити, коли хапаємо їх з такими дорогоцінними доказами, як оці, що в мене на столі… Я кажу про місцеву молодь. Ти ж розумієш, що ніхто тут не хоче заподіяти їм і найменшого зла. От я й придумав вихід. Замість посилати в тюрму, приставте, кажу, їх до роботи, хай попрацюють для громадського добра. І як гарно все пішло!..

Еллімен сидів і видимо нудився. І раптом Грег з грюкотом скинув ноги зі столу, схопив вазу з емблемою й пожбурив її в бік Санні. Ваза пролетіла з кінця в кінець кімнати менш ніж за дюйм від його голови й розбилася на друзки об шафу-картотеку в кутку. Уперше в очах Еллімена майнув переляк. А обличчя нині старшого й розумнішого Грега Стілсона на коротку мить знов стало обличчям того молодика, що колись замордував собаку.

— Тобі треба слухати, що я кажу, — мовив він тихо. — Бо ми тут обговорюємо твоє майбутнє протягом наступного десятиліття чи десь близько того. І якщо ти не маєш охоти робити кар’єру в тюремній майстерні, тобі треба уважно слухати мене, Санні. Треба слухати так, наче це знову твій перший день у школі, Санні. Треба добре все затямити, Санні.

Еллімен подивився на скалки розбитої вази, потім знову звів очі на Стілсона. Його вдаваний спокій змінився щирим зацікавленням. Останнім часом його ніщо не цікавило по-справжньому. Він поїхав до цього містечка по пиво, бо йому було нудно. Поїхав сам-один, бо було нудно. І коли цей чолов’яга перепинив його своїм фургончиком із синьою мигавкою на даху, Санні Еллімен подумав, що йому доведеться мати справу ще з одним містечковим охоронцем порядку, що патрулює свою територію і не може проминути небезпечного мотоцикліста на вдосконаленому «харлеї-девідсоні». Але цей тип виявився не тим, за кого він його прийняв. Він був… він був…

«Та він же навіжений! — сяйнуло в Санні, і він аж зрадів зі свого відкриття. — Онде на стіні в нього дві відзнаки за громадську діяльність, фотографії, де він розмовляє з членами Ділового клубу і з іншими поважними персонами, він заступник голови тієї смердючої містечкової спілки християн, а через рік стане головою, і при всьому тому він навіжений, як березневий кіт!»

— Гаразд, — озвався він. — Я весь увага.

— Моя кар’єра була, так би мовити, смугаста, — сказав Грег. — Траплялися в ній і злети, й падіння. І навіть деякі конфлікти із законом. Я хочу сказати, Санні, що не маю на тебе ніякого зла. На відміну від інших тутешніх городян. Вони ж бо читають «Юніон лідер» і знають, що виробляють цього літа твої дружки-мотоциклісти разом із тобою у «Гемптонсі», отож залюбки кастрували б тебе іржавою бритвою.

— «Чортова дюжина» до цього непричетна, — сказав Санні. — Ми приїхали сюди з півночі штату Нью-Йорк позасмагати й покупатися. У нас відпустка, чоловіче. Ми не з тих, що бешкетують по всяких забігайлівках. Це роблять ватаги «Ангелів пекла», «Чорних вершників» із Нью-Джерсі, але переважно знаєте хто? Шмаркаті студентики. — Санні зневажливо скривив рота, — Але газети не люблять про це писати, хіба не так? Вони воліють скидати все на нас, а не на Сьюзі й Джімів.

— Ви куди колоритніші, — м’яко зауважив Греґ. — До того ж Вільям Лоуб не полюбляє клуби мотоциклістів.

— Отой плішивий холуй! — буркнув Санні.

Грег висунув шухляду столу й видобув з неї пласку пінтову[16] пляшку віскі «Лідер».

— За це треба випити, — сказав він і, з тріском відкрутивши ковпачок, за одним духом вихилив півпляшки. Тоді гучно хукнув, поморгав очима, на яких виступили сльози, й простяг пляшку через стіл. — Будеш?

Санні докінчив пляшку до останньої краплини. Гаряча хвиля знялась із шлунка й підкотила до горла.

— Підпалюйте, чоловіче, — видихнув він.

Грег відкинув голову й засміявся.

— Ми поладнаємо, Санні. Я відчуваю, що поладнаємо.

— Чого вам треба? — знову спитав Санні, тримаючи в руці порожню пляшку.

— Нічого… поки що. Але я передчуваю… — Грегові очі нараз стали відчужені, майже відсутні. — Я казав тобі, що маю вагу в Ріджуеї. На наступних виборах я балотуватимусь на мера, і мене оберуть. Але це…

вернуться

16

Пінта дорівнює 0,57 л.