Догі видобув із сумки три грозовідводи: один довгий з мідною кулькою на кінці, другий трохи коротший і третій — з фаянсовими ізоляторами.
— Що воно в біса… — почав був Керрік.
— Грозовідводи, — сказав старий з бородавкою і захихотів. — Він хоче врятувати твою пивничку від гніву божого, Брюсе. Ти краще послухай, що він тобі скаже.
Він знову засміявся, і чоловік у сірому комбінезоні приєднався до нього. Обличчя Керріка спохмурніло. І продавець грозовідводів зрозумів, що коли він і мав якийсь шанс, то в цю мить утратив його. Він був досвідчений торговець і знав, що такий химерний збіг характерів і обставин часом може звести нанівець будь-яку можливість щось продати ще до того, як випаде нагода показати товар. Отож він сприйняв невдачу по-філософськи і хоча й продовжував свою гру, але вже тільки за звичкою.
— Виходячи з машини, я випадково помітив, що цей гарний заклад не обладнано грозовідводами, а будівля ж то дерев’яна. Так от, за дуже помірну ціну, а як захочете, то й на виплат, на дуже вигідних умовах, я гарантую вам, що…
— …що сьогодні о четвертій годині пополудні в цей гарний заклад торохне блискавка, — вискаливши зуби, докинув чоловік у сірому комбінезоні.
Старий з бородавкою захихотів.
— Містере, не ображайтесь, — мовив Керрік, — але ви бачите оце? — І показав на золотистий цвях на невеликій дерев’яній плакетці між телевізором і блискучим рядом пляшок. На цвях були настромлені якісь папірці. — Усе це рахунки, що мають бути оплачені до п’ятнадцятого числа. Вони написані червоним чорнилом. А скільки людей тут зараз, погляньте. Мені треба бути обачним. Треба…
— Про це ж я й кажу, — з півслова підхопив Догі. — Вам треба бути обачним. А придбати три чи чотири грозовідводи — це і є виявити обачність. Ви тут маєте живе діло. То не хочете ж ви, щоб усе воно згоріло дощенту від одного удару блискавки котрогось літнього дня, хіба не так?
— А чого, він би не проти, — озвався старий з бородавкою. — Отримав би страховку та гайнув собі до Флориди. Еге ж, Брюсі?
Керрік зиркнув на нього з відразою.
— До речі, про страховку, — знов заспівав своєї продавець грозовідводів. — Страхувальна сума в разі пожежі вам буде зменшена…
Чоловік у сірому комбінезоні втратив інтерес до розмови і відійшов.
— Страховку виплачують повністю, — відрубав Керрік. — Зрозумійте, я просто не можу тепер дозволити собі ніяких видатків. Тож вибачайте. Якщо ви захочете поговорити зі мною про це наступного року…
— Ну що ж, дасть бог, і поговоримо, — сказав продавець грозовідводів, відступаючись. — Дасть бог… — Ніхто не думає, що його може вразити блискавка, поки це не станеться, така вже постійна притичина в торгівлі цим товаром. Спробуй переконати такого, як оцей Керрік, що грозовідвід — найдешевша страховка на випадок пожежі, яку тільки можна придбати за свої гроші… Одначе Догі був філософ. Зрештою, він же не покривив душею, коли сказав, що зайшов сюди тільки промочити горло.
Щоб довести це й показати, що не має ні на кого зла, він замовив ще пива. Та цього разу частувати хазяїна вже не став.
Тим часом старий з бородавкою вмостився на стільчику поруч нього.
— А в нас тут років із десять тому теж торохнуло одного блискавкою, він саме грав у гольф, — сказав він. — Так на місці й поклало, наче купу лайна. А той один міг би приклепати грозовідвода просто собі на голову, правда ж? — Він знову захихотів, дихнув Догі в лице пивним перегаром, і той силувано всміхнувся. — А всі монети, що він мав у кишені, сплавило докупи. Так я чув. Блискавка — то чудна річ. Справді чудна. А ще, пригадую…
Чудна річ, подумав Догі, пускаючи повз вуха те, що бубонів старий, і тільки підсвідомо киваючи головою в потрібних місцях. А таки чудна, бо не вибирає, кого або що їй вразити. Чи коли…
Він допив пиво і вийшов, несучи свою сумку із страхувальним приладдям від гніву Господнього — мабуть, єдиним у своєму роді, що його будь-коли винайдено. Спека вдарила його наче молотом, але він усе-таки спинився на хвильку посеред порожнісінької стоянки для машин і поглянув на незаймано рівний гребінь даху. Дев’ятнадцять доларів дев’яносто п’ять центів, щонайбільше двадцять дев’ять дев’яносто п’ять — а той тип не може дозволити собі видатків. Він першого ж року заощадив би сімдесят доларів на внеску за змішане страхування, але не може дозволити собі видатків — а ти не можеш його переконати, коли ті блазні стовбичать поруч і підгавкують.