То куди?!
Нехай навiть є щось вигiдне i не зрозумiле для нього у старому будинку. То й що? Перспективи залишитися тут назавжди однаково немає. Життя у дiрi — не для нього. Ну, припустимо, навiть, той, хто вирве собi цю хатину, потiм перепродасть її за бiльшi грошi. Нi, тiльки припустимо! Ну й що? Воно того варте? Аж нiяк. А так завтра — п'ятдесят п'ять «штук»… Просто з неба! I все! Грошi в кишеню — i гори воно усе!
Машина почала виблискувати новенькою фарбою, i його тепер цiкавило лише одне — ходитиме сьогоднi чи нi. Адже завтра-позавтра незваний гiсть на горищi буде йому по барабану. «Отак, друже. Останню нiч ми разом. Якщо полякати хочеш або що вичудити — поспiшай, бо…»
Та домити останнє колесо, схоже, не судилося. Поставивши вiдро на землю, рука потяглася до кишенi, але цигарки залишилися у хатi. Чорти! Чому ранiше, пiд час розмови з прокурором, не подумалося про це?
За умовами, якi пропонував Мамчур, Стас отримував грошi негайно, а переписати будинок зобов'язувався через рiк, отримавши право на це. Хiба ж вiн зможе отак взяти грошi й поїхати звiдси? А умови? Якщо не проживати у цих стiнах щоденно, Мурашевичка це побачить, звернеться куди належить i стане першою претенденткою на дiм. Той, що вже практично проданий. Що тодi? Ще пiд час розмови у Стаса виникло враження, що прокуроровi вiдомi умови заповiту. На що вiн тодi розраховує?
Телефон завiбрував у кишенi, прориваючись звуком назовнi. Це був Гащак. «Пiзно, — промовив подумки Стас. — Схоже, гримiти тобi сьогоднi на самотi». Так воно i було. Десять хвилин тому Гащак прийняв у вiддiлення жiнку у важкому станi, її збила машина. Роботи мало вистачити на цiлу нiч. «Може воно й на краще», — подумалося несамохiть, коли домивав поспiхом останнє колесо i бiг збиратися. У будинку панувала тиша.
ХVI
Вони iшли швидкою ходою коридором у напрямку реанiмацiї i Сергiй розповiдав на ходу про те, що час травмування невiдомий, адже на неї наткнулися у темрявi i викликали «швидку», а скiльки жiнка пролежала до цього…
— Не бiльше пiвгодини, — припустив Стас. — Якби це сталося завидно, її б хтось побачив. Знiмки поробив?
— Проявляють, за пару хвилин принесуть — череп i грудна клiтка…
У вiддiленнi АIТ працювала вся змiна — постраждала була у комi. Стас обережно вiдкинув бiле простирадло i обстежив її живiт та грудну клiтку, послухав дихання. Iшлося насамперед про черепно-мозкову травму.
— На головi рана невеличка, — пiдказав Гащак. — Напевно, об щось тупе вдарилася, коли падала.
Стас вiдвiв сиве волосся, щоб оглянути рану i… Людина у коматозному станi не подiбна на себе. Вiн почав упiзнавати її лише тепер. Стрiмко, i вiд цього млiло пiд грудьми.
Це була та, чия смерть знiмала багато його проблем. I зараз ще неможливо було втямити оте «…додаючи ще бiльших».
— Як її прiзвище? — чужим голосом запитав Стас.
— Мурашевич Нео…
— Швидко, сiдай на телефон, викликай санавiацiю, — почувши, що дива не вiдбулося, Стас узявся на повну. — Сюди бiгом набори з операцiйної для торакоцентезу. Шефинi дзвонили?
— Немає, казала, що не буде.
— Так по мобiльному!
— Поза зоною…
— Усе, рухаємось! Пiдключайтесь на другу вену! Нагiрного також везiть!
Усе прийшло в несамовитий рух. Операцiйна буде готова за п'ять хвилин. Ця пацiєнтка не повинна померти.
Протягом двадцяти хвилин визначилися усi перспективи. У хворої Мурашевич була внутрiшньочеревна кровотеча, переломи нижнiх ребер, а разом з тим наростав набряк головного мозку, спричинений внутрiшньочерпною гематомою. Вона потребувала проведення двох операцiй одночасно, тим паче у свiтлi сучасних канонiв хiрургiї.
Було вiд чого взятися за голову. В ординаторськiй лише троє хiрургiв, i вже це унеможливлювало проведення паралельно двох втручань. А прибуття нейрохiрурга очiкувалося лише за двi години.
— Що робимо? — запитав Нагiрний. — Анестезiологи вже в операцiйнiй. Час не чекає.
— Те, що належить, — промовив Стас. — Зупиняємо кровотечу. Приїде нейрохiрург — почне трепанацiю, а хтось iз нас перейде до нього асистувати. Нашими силами однаково двi операцiї нараз не втнути.
Неонiла Йосипiвна Мурашевич померла за годину пiсля початку операцiї при спробi хiрургiв видалити пошкоджену селезiнку. Печiнковi розриви, бiльш небезпечнi, вже було лiквiдовано. Зупинилося дихання, з чим анестезiологiчна бригада упоратися не змогла. Нейрохiрург, щойно прибувши i взявшись до своєї справи, так i не встиг зробити розтин черепної коробки.