Довжелезний «Фольксваген» пiд'їхав також з головного заїзду i став напiвоберта, як i вимагав Стас. Двоє чоловiкiв, один з яких тримав у руцi кейс, наблизилися до машини.
— Мушу попередити, я озброєний, — голосно промовив Стас. — Тож без жартiв, я прошу.
— Iгор, нотарiус, — вiдрекомендувався один, займаючи мiсце за кермом. — Станiславе Iвановичу, ми спокiйнi i солiднi люди. Усе буде гаразд. Не гаятимемо часу. Прошу, чорновик угоди.
Ще не вiрячи очам, Стас переглянув документ. Досi вдавалося грати без помилок. I звiдки взялося побоювання, що мат повиннi ставити йому?! Ну, якщо так, то з Богом…
— Угоду потрiбно дещо змiнити, — безапеляцiйно заявив Стас. — Навiть не саму угоду, а деякi формулювання. Дайте ручку, я напишу свiй варіант. А ви оцiните.
— А що вам не подобається? — не зрозумiв нотарiус.
— Менi не подобається ваша цифра, — чiтко вимовив Стас. — Точнiше кажучи, у кишенi подобається, а на паперi нi. Я погоджуюся на вашу цiну, але в угодi цифра повинна бути iнша. П'ятдесят п'ять тисяч американських доларiв.
— Навiщо? — в один голос перепитали обидва.
— Я ж не питаю, навiщо вам будинок, — дивлячись Берковичу в очi, вiдповiв Стас. — Байку про техноцентр залишiть для онукiв, якi успадковуватимуть вашу справу. Менi однаково. Але це моя умова. Якщо ви не згiднi, немає про що говорити.
Вони перезирнулися з нотарiусом i той знизав плечима:
— Взагалi-то не бачу жодних проблем. Ми досягаємо згоди за вартiсть, на яку розраховували. Можна писати.
Кожне слово, кожну кому тiєї, Мамчурової угоди вiн знав напам'ять. Тим паче фразу, яку вигадав сам. Вiдклавши ручку, Стас простяг документ нотарiусу.
— Та це практично те саме. Ну, хiба що ви додаєте пункт, який нiбито захищає вас вiд зазiхань на ваше життя.
— По-вашому це не суттєво? — єхидно запитав Стас. — Ви ж захистили своє.
— Нехай буде. — Нотарiус перечитав знову, а слiдом за ним i Беркович. — Ви наполягаєте на цьому остаточному варiантi?
— Так.
— Ми його приймаємо.
Здалося, що пiдвiска машини хитається. Абзац. Це був повний абзац!!!
Нотарiус вiдкрив маленький ноутбук i швидко почав друкувати. Тiльки обернувся назад, промовивши:
— Можете рахувати грошi. Там є що. Потiм зайве чекатимемо.
Другий, той, що сидiв попереду, мовчки простяг пачку через плече. П'ятисотеннi купюри. Євро. I знову банкiвська запаковка. Судячи зi штампу, Франкiвськ, Укрсиббанк. Пальцi одразу перестали слухатися. Беркович мовчки дивився зi свого кута.
— Допоможiть, швидше ж буде! — викрутився Стас, услiпу роздiливши пачку надвоє.
— А… ви потiм…
— Не скажу! — вигукнув Стас. — Якщо вважаєте, що наїстеся, привласнивши двi-три п'ятсотки, я не маю нiчого проти.
Усi натягнуто посмiхнулися. Купюри були зовсiм новенькi i за усiма ознаками виглядали як справжнi. Пачка мiстила рiвно п'ятдесят тисяч. Вони взялися до другої, так само переданої через плече. Портативний принтер загудiв, ковтаючи синюватий папiр з водяними знаками нотарiальної контори. Ейфоричнi вiдчуття надто рано почали влазити не те що у голову, а в усе тiло. Рано! Геть!!!
Що сказав би Великий Комбiнатор на це все?
Купюри, поскладанi будь-як, розперли широкi кишенi його просторих штанiв.
— Нехай вийде той, хто привiз грошi. Вiн бiльше тут не потрiбний.
Чоловiки перезирнулися, i вiн, клацнувши дверима, усiвся у «Фольксвагенi». А йому простягли усi три примiрники угоди. Все грало. Пiдмахнувши примiрники i залишивши у себе один, Стас побажав щасливої дороги. Звучало це без перебiльшення щиро.
— Ну, а ми живемо поруч, тож побачимось ще не раз, — посмiхнувся Беркович.
— Можете не сумнiватися, — завiрив його Стас, проводжаючи очима «Фольксваген».
Так, тепер швидко. Пересiвши за кермо, вiн вирулив через заднiй виїзд. I зразу на вулицю. Усе тихо. «Дев'яносто дев'ята», увiмкнувши форсаж, понеслася вуличками на протилежний кiнець мiста. Туди, де чекав пирiг iз суницями.
LI
— Якби ти знав, як оце все мене лякає, — сказала Оленка, дивлячись у його червонi невиспанi очi. — От як ти поїдеш?
День розпочався, i машини, мов навiженi снували вулицями, якi ставали все бiльш людними.
— Скiльки там до того Франкiвська… — вiдмахнувся Стас. — Усе буде гаразд. Ще ривочок — i все. Останнiй. Ти, головне, сиди на роботi i нiкуди. Розумiєш — нiкуди. Взагалi. Навiть на обiд. До шостої я приїду.