— Візьмімо вас, Стадоку: на посаді ректора ви б тільки марнували свій час та можливості, — вів далі Фіверстоун. — Натомість для Кері ця робота — в самий раз, він із нею впорається дуже добре. Розумієте, тут потрібна людина, якій подобається смикати за ниточки та плести інтриги заради самих інтриг, людина, яка не забиватиме собі голову питаннями на кшталт «А навіщо все це потрібно?» Бо ще, не дай Боже, почне проштовхувати якісь власні ідеї… А так нам достатньо буде тільки акуратно підвести нашого любого ректора до думки, що коледжу ніяк не обійтися без такого-то, і, повірте, не мине й кількох днів, як він і справді так думатиме й не спочине, доки такий-то не опиниться в коледжі. Властиво, для цього коледж нам і потрібен: для нас цей заклад відіграватиме роль такої собі рибальської сіті чи, якщо хочете, контори з найму працівників.
— Працівників для інституту?
— Так, на першому етапі. Але це тільки початок.
— Боюсь, я не зовсім розумію…
— Заждіть, скоро зрозумієте. Отже, висловлюючись у стилі Базбі, скажу вам таке: людство — на роздоріжжі, і головне питання сьогодні полягає у тому, на чиєму ви боці — прихильників обскурантизму чи прибічників порядку. Схоже, людство у своєму розвитку сягнуло вже ступеня, який дозволяє людям самим потурбуватися про свою майбутню долю. Якщо дати науці волю, то вона спроможеться, якщо дозволите, створити людину заново, зробити її справді корисною істотою. Якщо ж науці не пощастить… що ж, тоді нам кінець.
— Продовжуйте, продовжуйте…
— Перед нами стоять три основні проблеми. По-перше, проблема міжпланетних перельотів.
— Про що це ви?
— Зрештою, зараз це не має значення, адже тут ми нічого не можемо вдіяти. Якось зарадити міг хіба Вестон…
— Зачекайте… він наче загинув під час нальоту?
— Його вбили.
— Вбили?
— Я в цьому переконаний і навіть здогадуюсь, хто це зробив.
— О Боже! І що, невже нічого не можна зробити?
— Немає жодних доказів. Убивця — поважний кембриджський філолог, такий, знаєте, світлобородий, має слабкий зір і накульгує на одну ногу. Він навіть обідав якось тут у коледжі.
— За що ж він убив Вестона?
— За те, що той був на нашому боці. Вбивця належить до ворожого табору.
— І тільки за це Вестон наклав головою?
— Власне, кивнув Фіверстоун. — В тому-то й річ. Вам, поза сумнівом, частенько доводиться чути, як усілякі там Кері та Базбі розводяться про «боротьбу» з реакцією. Але їм навіть на думку не спадає, що ця боротьба може бути справжньою, зі справжніми жертвами. Вони гадають, що опір ворогів закінчився судом над Галілеєм. Не вірте — все тільки починається. Нашим супротивникам відомо, що ми нарешті здобули справжню силу; питання майбутнього людства вирішиться протягом якихось шістдесяти років. Вони боротимуться до кінця і ні перед чим не зупиняться.
— Їм ніколи не перемогти, — мовив Марк.
— Сподіваймось, — відказав Фіверстоун. — Хоча ви маєте рацію: їм не перемогти. Тому для кожного з нас так важливо вже тепер зробити свій вибір, раз і назавжди вирішити, на чиєму ми боці. Якщо вважати, що твоє діло сторона, то перетворишся на звичайного пішака.
— Ну, в мене немає й краплі сумніву, на чиєму я боці, — запевнив Марк. — На кін поставлено виживання людства, не більше і не менше… про що тут ще думати?
— Особисто я не дуже захоплювався б пафосними заявами у стилі Базбі, — сказав Фіверстоун. — Чесно кажучи, надто перейматися тим, що відбуватиметься через мільйони років після нас, — достоту невдячна справа; крім того, не забувайте, що наші супротивники також твердитимуть, що борються, мовляв, за виживання людства. З погляду психоаналітики обґрунтувати такий підхід дуже просто. На практиці ж це означає, що ні ви, ні я не любимо бути пішаками і нічого не маємо проти того, щоб трохи поборотися — особливо, якщо перемогу нам гарантовано так чи інакше.
— То що ж треба робити насамперед?
— Ось у цьому й питання. Як я вже сказав, вирішення проблеми міжпланетних перельотів доведеться тимчасово відкласти. Отже, перед нами постає друга проблема: як позбутися наших суперників тут, на Землі. Я маю на увазі не тільки комах і бактерій. На цій планеті життя взагалі якесь надто буйне — що тваринне, що рослинне. Скидається на те, що ми ще тут усе як слід не розчистили. Спочатку у нас просто не було такої можливості, а поза тим, на заваді ставали різні доволі хибні міркування гуманістичного та естетичного характеру… зрештою, ще й тепер ви не раз почуєте, що не можна порушувати рівновагу сил у природі, і таке інше. От усім цим нам і доведеться зайнятися. Ну й кінець кінцем залишається ще третя проблема: сама людина.