I.1
Джон Донн (1572—1631) — англійський поет, найвизначніший представник метафізичного напряму Автор низки любовних віршів, елегій, сонетів, епіграм, а також релігійних проповідей. Люїс вважав, що Донн здобув у читачів першої половини XX століття незаслужену популярність (див. «Донн і любовна поезія у сімнадцятому столітті» (1938), Люїсів есей, опублікований у Selected Literary Esseys, ed. Walter Hooper, 1969, cc. 106—125). «Алхімія любові» — вірш із збірки «Пісні і сонети» (1631).
I.2
Генрі де Бректон (пом. 1268) — середньовічний англійський правник, автор важливої праці з загального права.
Бректонський коледж, члени — британські університети (як-от вигаданий Еджстоуський університет у цій книжці) переважно є об’єднаннями окремих коледжів, яким надається значна автономія; як правило, кожен такий коледж має власну назву, керівні структури, колектив, будівлі, майно і традиції. Будівлі коледжу зазвичай розташовуються навколо квадратного двору (quadrangle). Щоб стати повноправним членом колективу (fellow), треба скласти іспити і пройти процедуру голосування, в якому беруть участь чинні члени коледжу.
Дистрибутизм (або дистрибутивізм) — теорія, згідно з якою засоби виробництва мають бути якомога ширше розподілені серед населення; була доволі популярна в Британії у перші десятиліття XX ст., зокрема серед римо-католиків. Основними виразниками ідей дистрибутизму були Г. К. Честертон і Гілер Белок.
I.3
Ініґо Джонс (1573—1652) — англійський архітектор і дизайнер театральних інтер’єрів.
Джон Баньян (1628—1688) — англійський пуританський проповідник і письменник, автор «Мандрівки прочанина» (першу частину опубліковано в 1678 р., другу — в 1684 р.).
Ісаак Волтон (1593—1683) — англійський письменник. Окрім «Життєписів» (збірка коротких біографій відомих людей, зокрема Джона Донна), написав також «Досконалого рибалку» (1653); обидві книги набули неабиякої популярності.
Страбонів «Балахтон» — можливо, Люїс мав на увазі франкського монаха і богослова Валафріда (бл. 808–849) на прізвисько Страбон (лат. Strabus, «косоокий»); втім, Валафрідової праці під назвою «Балахтон» в історичних джерелах не зафіксовано. Також можливо, що йдеться про давньогрецького географа й історика Страбона (64 до Р.Х. — 24); у своїй сімнад-цятитомній «Географії» він пише і про Британію, зокрема про друїдів.
Єлизавета І (1533—1603) — англійська королева (з 1558), донька Генріха VIII; за її правління в країні процвітали економіка, культура й мистецтво. Морґанин хліб — зазвичай ототожнюється зі святковим хлібом, що печеться на кельтське християнське свято Ламмас, яке відзначається 1 серпня і походить від поганського свята Лугнасад (Lughnasadh) — дня жнив пшениці і збору перших спілих ягід.
Олівер Кромвель (1599—1658) — англійський державний діяч; під час громадянської війни середини XVII ст. очолював війська парламенту, а після страти короля Карла І (1649) став лордом-протектором Англії, Шотландії та Ірландії. Невдовзі після його смерті монархію в Британії було відновлено.
...руйнувати «священні гаї та пагірки» — див. Єз. 6, 3–4.
Мерлін, син диявола — в «Історії бритів» (Historia Brittonum), яку уклав бл. 800 р. валлійський монах Ненній, розповідається про хлопця на ім’я Амброзій, що народився без батька і був наділений пророчими здібностями; Ненній датує цю подію приблизно 430-им р. За валлійськими легендами, Мерлінусом або Мирддіном звали барда і провидця, який жив у другій половині VI ст. Близько 1140 р. Ґальфрід Монмутський написав свою «Історію британських королів» (Historia Regum Britanniae), де згадав і про молодого пророка-безбатченка на ім’я Мерлінус, котрий надалі фігурує в «Історії» як чародій. Ґальфрід, не особливо переймаючись тим, що Амброзій жив на 150 років раніше за Мерлінуса, пояснює, що «Мерлінуса звали Амброзієм»; крім того, латинізуючи валлійське ім’я Myrddin, він міняє «d» на «1», щоб уникнути асоціацій із французьким merde, «лайно». Так, попри разючі історичні розбіжності, було започатковано велику традицію середньовічної артурівської літератури, яка особливого розвитку сягнула у Франції і Провансі (Кретьєн де Труа, пом. бл. 1183).