— Шкода, що вас не було вчора на засіданні, — сказав Марк.
Це була брехня, адже «прогресистів» присутність Гінджеста завше тільки бентежила. Як учений — і, до того ж, єдиний справді визначний учений в коледжі, — він, звісно, мав по праву належати до них і бути їхньою гордістю; але в тому-то й річ, що він був такою собі ходячою аномалією і геть не вкладався у звичні для «прогресистів» уявлення про видатного вченого. В коледжі Гінджест водився переважно з Ґлосопом, який спеціалізувався на античній філології, і, здавалося, не надавав особливого значення своїм достоту революційним відкриттям у галузі хімії («Аякже… прикидається», — казав часом Кері). Схоже, йому подобалося бути просто Гінджестом, адже походив він зі стародавнього роду, коріння якого губилося десь у сивій, сливе міфічній давнині; як висловився одного разу історик, котрий ще у дев’ятнадцятому столітті уклав життєписи найвизначніших представників родини Гінджестів, «її не заплямував жоден підлий зрадник, чиновник-грошолюб чи мисливець за титулами». Особливо незлюбили Гінджеста після того, як Еджстоу відвідав де Брольї. Француз проводив вільний час виключно в товаристві Біла-«Віхоли», а коли один із молодших наукових співробітників спробував було закинути вудочку й обмовився про «справжню учту науки», яку, на його думку, неодмінно мали влаштувати собі двоє таких визначних учених мужів, Біл на хвильку замислився, а тоді відповів, що про науку вони, здається, й не говорили. «Ну так, читали, напевне, той дурнуватий „Готський альманах“ і вихвалялися предками», — прокоментував Кері, коли Гінджест вийшов.
— Га? Про що це ви? А, про засідання ради? — перепитав Біл. — І про що там балакали цього разу?
— Про продаж Бретонського лісу.
— Повна дурня, — пробурмотів Біл.
— Думаю, ви погодилися б із нашим рішенням.
— Яка різниця, що ви там вирішили!
— Тобто як? — здивувався Марк.
— А так. Все це повна дурня. HIKE забрав би собі ліс у будь-якому разі. Чи ви, може, думаєте, що вони не знайшли б на вас управу?
— Нічого собі, дивина та й годі! А нам дали зрозуміти, що у разі відмови вони переїдуть до Кембриджа.
— Побрехеньки. І взагалі, нічого дивного я тут не бачу. Хіба дивно, що рада Бретонського коледжу від полудня аж до вечора товче воду в ступі? А що дивного в тому, що HIKE, дай йому тільки волю, повік вкриє Бректон ганьбою, перетворивши саме серце Англії на якийсь покруч недобудованого американського готелю і напханого різними прибамбасами газового заводу? Єдина справжня загадка — навіщо інститутові здався саме цей клаптик землі…
— Гадаю, скоро ми про це дізнаємося.
— Ви, може, й дізнаєтесь, а от я — ні.
Марк здивовано зиркнув на нього.
— З мене досить, — пояснив Гінджест, трохи понизивши голос. — Сьогодні ж увечері забираюся звідси геть. Не пригадую, чим ви займалися у Бректоні, але якщо вам не було там зовсім уже кепсько, то моя вам порада — повертайтеся до коледжу.
— Ви справді так думаєте? — перепитав Марк. — Але чому?
— Для такого старигана, як я, це вже не має особливого значення, — мовив Гінджест, — але з вами вони можуть утяти лихий жарт, вельми лихий. Хоча, звісно, кому що до вподоби…
— Взагалі-то, — сказав Марк, — я ще нічого не вирішив. — Він звик уже ставитися до Гінджеста як до запеклого реакціонера. — Не знаю навіть, яку роботу мені запропонують.
— То чим ви займаєтесь?
— Соціологією.
— Гм, — мовив Гінджест, — у такому разі можу показати вам вашого майбутнього начальника. Його звуть Стіл. Він стоїть он там, біля вікна, бачите?
— Ви могли б мене й відрекомендувати.
— Отже, надумали-таки залишитися?
— Ну, принаймні, познайомитися з ним мені ніяк не завадить.
— Гаразд, — мовив Гінджест. — Зрештою, це ваша справа. — А тоді гукнув: — Агов, Стіле!
Стіл повернувся до них. То був високий, вельми серйозний чоловік із довгим, схожим на кінську морду обличчям і напрочуд товстими, мовби вічно надутими губами.
— Це Стадок, — кинув Гінджест, а тоді додав: — Він працюватиме у вашому відділі, — і відвернувся.
— Овва, — мовив Стіл, трохи помовчав і додав: — То він сказав — у моєму відділі?
— Та сказав, — спробував посміхнутися Марк, — але я ще й сам нічого не знаю. Я соціолог — якщо тільки це вам про щось говорить.
— Я й сам маю ступінь доктора соціології, — відказав Стіл. — Але чую про вас вперше. Хто вам сказав, що ви у нас працюватимете?
— Ну, бачите, тут усе ще не зовсім ясно, — мовив Марк. — Я щойно розмовляв із заступником директора, але деталей ми не обговорювали.